Література другої половини XIX – початку ХХ ст.

Реалізм — це літературний напрям, що прагне правдиво й типово зображувати дійсність, соціальні проблеми й характери людей у їхньому середовищі. У другій половині XIX ст. реалізм став провідним напрямом української літератури. Письменники-реалісти зверталися до життя селянства, інтелігенції, робітників, показували конфлікти між станами й вади суспільного ладу. Їхні твори — не лише художні тексти, а й цінні історичні джерела про добу.

Марко Вовчок (Марія Вілінська)

Марко Вовчок — псевдонім Марії Олександрівни Вілінської (1833–1907). Багато хто помилково вважає її чоловіком, однак це письменниця, яка зробила величезний внесок в українську прозу. Її збірка «Народні оповідання» (1857) стала першим яскравим зразком реалістичної прози в українській літературі. Т. Шевченко захоплено вітав появу книжки. Повість «Інститутка» (1860) викриває жорстокість кріпацтва: авторка показує, як поміщиця-інститутка знущається з кріпаків, ламає їхні долі. Твір написаний від імені селянки, що підсилює реалістичне звучання.

Іван Нечуй-Левицький

Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838–1918) — майстер соціально-побутової повісті. Його найвідоміший твір — «Кайдашева сім’я» (1879), де з гумором і водночас реалістично змальовано життя пореформеного села, сімейні чвари через землю й майно. Повість «Микола Джеря» (1878) розповідає про кріпака, який, рятуючись від панського гноблення, тікає до Бессарабії й повертається додому вже після скасування кріпацтва. Роман «Хмари» (1874) зображує українську інтелігенцію, її боротьбу з імперською бюрократією. Нечуй-Левицький майстерно відтворює народну мову, побут, звичаї.

Панас Мирний (Панас Рудченко)

Панас Мирний — псевдонім Панаса Яковича Рудченка (1849–1920). Разом із братом Іваном Біликом (справжнє прізвище Рудченко) він написав роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (уперше видано 1880 р. у Женеві). Це один із перших українських соціально-психологічних романів. Головний герой — селянин Чіпка, який після скасування кріпацтва марно шукає правди, стикається з несправедливістю й стає бунтарем-розбійником. Твір — безцінне джерело про пореформене село, розшарування громади, кризу селянського світогляду. Інший роман — «Повія» (1884) — про трагічну долю жінки з народу.

Усі ці письменники належать до реалістичного напряму. Їхні твори дають змогу сучасному читачеві побачити справжнє життя українців другої половини XIX ст.: соціальну нерівність, боротьбу за існування, пошуки справедливості.

Іван Якович Франко (1856–1916) — постать виняткового масштабу: письменник, учений, публіцист, громадський діяч. Він народився в Галичині, навчався у Львівському університеті, був одним із лідерів радикального руху. Програма НМТ відносить Франка до підкреслених персоналій теми 16, тому його творчість і діяльність треба знати особливо добре.

Основні твори І. Франка

Повість «Захар Беркут» (1883) — історичний твір про боротьбу карпатської громади тухольців із монгольською навалою в XIII ст. Важливо не помилитися: дія відбувається в XIII ст., а не в XIX ст., хоча повість висловлює ідеї самого Франка про громадівський устрій і солідарність. «Борислав сміється» (1881) — реалістичний роман про нафтові промисли Борислава, тяжку працю робітників, їхню боротьбу з підприємцями. Це унікальне джерело про індустріалізацію Галичини. Поема «Мойсей» (1905) — філософський твір про провідника народу, написаний алегоричною мовою. Вірш «Каменярі» став символом боротьби за кращу долю. Збірки «З вершин і низин» (1887) та «Зів’яле листя» (1896) демонструють еволюцію Франка від реаліста до автора, який опановує модерні форми.

Франко як реаліст і новатор

Франко — провідний реаліст української літератури. Його твори правдиво зображують життя селян і робітників Галичини, соціальні конфлікти, національне гноблення. Однак пізніше він звертався й до модерних форм: психологізму, символізму, імпресіоністичних прийомів. Збірка «Зів’яле листя» — зразок інтимної лірики з глибоким психологізмом. Твори Франка — цінне історичне джерело: вони розповідають про нафтовий бум у Бориславі, еміграцію, побут галицького села.

Запам’ятай: Франко — це не лише «Захар Беркут» і «Борислав сміється», а й поезія, публіцистика, наукові праці. На НМТ можуть перевіряти знання його творів у завданнях на відповідність.

Модернізм — літературний напрям кінця XIX – початку XX ст., що відмовився від прямого відтворення дійсності, властивого реалізму. Натомість модерністи зосередилися на внутрішньому світі людини, її настроях, переживаннях, підсвідомості. Вони широко використовували символи, психологізм, експериментували з формою. В українській літературі модернізм представлений кількома течіями: імпресіонізм (фіксація вражень і настроїв), неоромантизм (піднесення сильної особистості), експресіонізм (загострена емоційність).

Леся Українка (Лариса Косач-Квітка)

Леся Українка (1871–1913) — підкреслена персоналія програми НМТ. Донька Олени Пчілки, племінниця М. Драгоманова. Псевдонім «Українка» вона обрала свідомо, щоб засвідчити свою національну ідентичність. Найвідоміший твір — драма-феєрія «Лісова пісня» (1911), написана на основі поліських фольклорних мотивів. Це неоромантичний твір, де реальне й фантастичне переплітаються, а головна героїня Мавка символізує гармонію людини з природою. Інші твори: драматичні поеми «Бояриня» (про долю українки в Московії XVII ст.), «Камінний господар» (філософська драма про Дон Жуана), вірш «Contra spem spero!» («Без надії сподіваюсь») — символ незламності духу.

Михайло Коцюбинський

Михайло Михайлович Коцюбинський (1864–1913) — майстер імпресіоністичної прози. Його повість «Тіні забутих предків» (1911) змальовує життя гуцулів Карпат, їхні звичаї, вірування, магічний світ. Твір сповнений символіки, яскравих образів природи, психологізму. Новела «Intermezzo» (1908) — імпресіоністичний щоденник втомленої людини, яка шукає спокою на лоні природи. Повість «Fata morgana» (1904–1910) поєднує реалістичне зображення села з модерними прийомами. Коцюбинський не просто описує події — він передає внутрішній стан героїв через пейзажі, кольори, звуки.

Василь Стефаник

Василь Семенович Стефаник (1871–1936) — майстер психологічної новели. Він писав про селян Покуття (Галичина), але не з позицій реаліста-побутописця, а як модерніст, що заглиблюється в душу героя. Його новели — короткі, напружені, сповнені болю й відчаю. «Новина» — трагедія батька, який, доведений до відчаю злиднями, топить у річці свою малу доньку. «Камінний хрест» (1900) — про еміграцію селянина Івана Дідуха, який залишає рідну землю й вирушає за океан. Цей твір — історичне джерело про трудову еміграцію українців до Канади наприкінці XIX – початку XX ст.

Ольга Кобилянська

Ольга Юліанівна Кобилянська (1863–1942) — письменниця з Буковини, одна з перших українських модерністок. Її повість «Людина» (1894) порушує проблему жіночої емансипації. «Царівна» (1896) — психологічна повість про жінку, яка прагне самореалізації. «Земля» (1902) — трагедія селянської родини на Буковині, де любов до землі доводить до братовбивства. Кобилянська поєднувала реалістичну основу з модерним психологізмом і символікою.

Українська література другої половини XIX ст. розвивалася в умовах жорстких імперських заборон. Після Валуєвського циркуляра 1863 р. й особливо після Емського указу 1876 р. в Російській імперії заборонялося друкувати українські книжки, ставити вистави, ввозити літературу з-за кордону. Українське слово могло виходити лише російським правописом — так званою «ярижкою». Це змусило діячів культури шукати обхідні шляхи.

«Кулішівка» — перший фонетичний правопис

Пантелеймон Куліш у кінці 1850-х рр. розробив фонетичний правопис, який отримав назву «кулішівка». Його принцип — «пиши, як чуєш». Куліш відмовився від літер ы, ъ, ѣ і позначав звук [і] літерою і (наприклад, «хліб» замість «хлѣбъ»). Літери є та ї як системні з'явилися пізніше, у правописі 1873 р. (П. Житецький, К. Михальчук). «Кулішівка» стала основою сучасного українського правопису. Нею друкували журнал «Основа» (1861–1862), твори Т. Шевченка, Марка Вовчка.

«Ярижка» — нав'язаний правопис

Після Емського указу 1876 р. в Російській імперії українські тексти дозволялося друкувати лише за правилами російської орфографії. Такий правопис називали «ярижкою» (від назви російської літери ы — «єри»). Українські слова писали «по-російськи»: «малороссійское нарѣчіе», «малороссъ». Це було свідоме спотворення української мови, спроба довести, що вона — лише «наріччя» російської. Важливо не плутати: «ярижка» — це не фонетичний правопис, а навпаки, запис українських слів за російськими правилами.

Друкування за кордоном

Через заборону українські книжки друкували за межами Російської імперії — у Львові (Австро-Угорщина), Женеві (Швейцарія), Відні. Звідти їх таємно ввозили в Наддніпрянщину. Саме в Женеві 1880 р. вперше вийшов роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Там же М. Драгоманов видавав збірник «Громада». Львів став головним центром українського книгодрукування, бо Галичина входила до складу Австро-Угорщини, де діяли ліберальніші закони.

«Желехівка» — правопис Галичини

Євген Желехівський уклав «Малорусько-німецький словар» (1886), у якому використав фонетичний правопис, близький до «кулішівки». Цей правопис назвали «желехівкою». З 1893 р. він став офіційним правописом шкіл і видань Галичини. «Желехівка» відрізнялася від «кулішівки» деякими деталями (наприклад, вживанням літери є після приголосних), але головний принцип — фонетичний — був спільним.

Фрагмент твору як історичне джерело

Художні твори цієї доби — не просто література, а й історичні джерела. Ось як різні твори відображають історичну реальність:

Читаючи фрагмент такого твору на НМТ, звертай увагу на деталі: згадки про панщину, реформу, заробітки, еміграцію, нафту, фабрики — вони підкажуть, про яку історичну реальність ідеться.

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему літератури другої половини XIX – початку ХХ ст.

Приклад 1. Відповідність «письменник — твір»

Установи відповідність між письменником і твором.

Розв'язання: 1 — А (Леся Українка написала «Лісову пісню»), 2 — Б (М. Коцюбинський — «Тіні забутих предків»), 3 — В (І. Франко — «Захар Беркут»), 4 — Г (Панас Мирний — «Хіба ревуть воли…»). Зайвий варіант Д — «Енеїда» І. Котляревського, твір першої половини XIX ст., який не належить до цього періоду. Відповідь: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Приклад 2. Ознака модернізму

Яка ознака властива модернізму як літературному напряму?

• Наслідування античних зразків і правил

• Ідеалізація героїчного минулого й фольклору

• Зосередження на внутрішньому світі людини, настроях і символах

• Типове зображення соціальних проблем і характерів

Розв'язання: Правильна відповідь — зосередження на внутрішньому світі людини, настроях і символах. Це ключова ознака модернізму. Перший варіант — ознака класицизму (наслідування античності). Другий — романтизму (ідеалізація минулого й фольклору). Четвертий — реалізму (типове соціальне зображення).

Приклад 3. Твір як історичне джерело

Прочитай опис: «Селянин після реформи 1861 р. марно шукає правди в пана й громади, стикається з несправедливістю й стає бунтарем». Який твір як історичне джерело розповідає про пореформене село?

• «Лісова пісня»

• «Intermezzo»

• «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

• «Захар Беркут»

Розв'язання: Правильна відповідь — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Саме цей роман Панаса Мирного показує трагедію селянина Чіпки після скасування кріпацтва. «Лісова пісня» — модерністська драма-феєрія, не про пореформене село. «Intermezzo» — імпресіоністична новела про відпочинок, не про соціальні проблеми. «Захар Беркут» — історична повість про XIII ст.

Приклад 4. Відповідність «правопис — ознака»

Установи відповідність між назвою правопису (мовної норми) та його ознакою.

Розв'язання: 1 — А («кулішівка» — фонетичний правопис Куліша), 2 — Б («ярижка» — українські тексти за російськими правилами), 3 — В («желехівка» — фонетичний правопис шкіл Галичини), 4 — Г («язичіє» — штучна мова москвофілів). Зайвий варіант Д — латинка, якої в Наддніпрянщині не запроваджували. Відповідь: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Ось пастки, яких варто уникати.

• Приписувати «Лісову пісню» О. Кобилянській, а «Тіні забутих предків» — І. Франкові. Запам'ятай: «Лісова пісня» — Лесі Українки, «Тіні забутих предків» — М. Коцюбинського.

• Вважати «Захара Беркута» твором про XIX ст. Дія повісті відбувається в XIII ст. (боротьба з монголами), хоча сам твір висловлює ідеї доби Франка — громадівський устрій, солідарність.

• Плутати реалізм і модернізм. Реалізм — правдиве соціальне зображення дійсності, типізація. Модернізм — увага до внутрішнього світу, символів, настрою, психологізму.

• Вважати «ярижку» фонетичним правописом. Насправді «ярижка» — це запис українських слів за російськими правилами, нав'язаний після Емського указу 1876 р.

• Вважати Марка Вовчка чоловіком. Марко Вовчок — псевдонім Марії Вілінської, української письменниці.

• Відносити до цієї доби твори першої половини XIX ст. — «Енеїду» І. Котляревського, «Кобзар» Т. Шевченка. Вони належать до попереднього періоду (нова українська література, романтизм).

Тема «Література другої половини XIX – початку ХХ ст.» входить до теми 17 програми НМТ «Культура України другої половини XIX – початку ХХ ст.». Ось що треба знати про перевірку:

• Поняття «реалізм» і «модернізм» — 2 з 4 понять теми 17, які програма вимагає знати й розрізняти.

• Леся Українка — підкреслена персоналія теми, яку можуть перевіряти через візуальне розпізнавання (портрет, фото).

• Програма вимагає характеризувати піднесення української культури, розвиток літератури й умови розвитку культури (зокрема заборони).

• Завдання на відповідність (у НМТ — завдання 21–24): 4 пари «автор — твір», одна буква зайва, по 1 балу за кожну правильно встановлену пару — до 4 балів.

• У демоваріанті НМТ 2026 року завдання з уривком джерела становлять 8 із 30. Фрагмент художнього твору можуть подати як історичне джерело — тоді треба визначити, про яку добу й реальність ідеться.

• Будь уважний: уривок може бути з «Кайдашевої сім'ї» (пореформене село), «Борислав сміється» (нафтові промисли), «Камінного хреста» (еміграція).

• Реалізм: Марко Вовчок («Народні оповідання», «Інститутка»), І. Нечуй-Левицький («Кайдашева сім'я», «Микола Джеря»), Панас Мирний («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), І. Франко.

• Іван Франко — «Захар Беркут» (XIII ст.), «Борислав сміється» (нафтові промисли), «Мойсей», «Каменярі», збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя».

• Модернізм: Леся Українка («Лісова пісня»), М. Коцюбинський («Тіні забутих предків», «Intermezzo»), В. Стефаник («Камінний хрест» — еміграція), О. Кобилянська («Людина», «Земля»).

• Правопис: «кулішівка» й «желехівка» — фонетичні правописи; «ярижка» — нав'язаний російський правопис після Емського указу 1876 р.

• Після 1876 р. українські книжки друкували за кордоном — у Львові, Женеві, Відні — і таємно ввозили в Наддніпрянщину.

• Художні твори — історичні джерела: «Кайдашева сім'я» — пореформене село, «Борислав сміється» — промисловість, «Камінний хрест» — еміграція.