Уподібнення приголосних звуків

Уподібнення (асиміляція) — це зміна одного приголосного звука під впливом сусіднього. Коли два приголосні опиняються поряд, один із них може перейняти ознаку іншого: стати дзвінкішим, м'якшим або змінити місце творення. Уподібнення буває трьох типів: за дзвінкістю-глухістю, за м'якістю, за місцем і способом творення.

Найцікавіше те, що на письмі уподібнення здебільшого не позначають. Український правопис спирається на морфологічний принцип: значущі частини слова (корінь, префікс, суфікс) пишемо однаково, незалежно від того, як вони звучать у різному оточенні. Наприклад, корінь -бор- у слові боротьба пишемо з буквою ть, хоч вимовляємо [д'], тому що в інших формах (боротися, бороть) пишемо саме ть. Так само префікс з- у слові зшити пишемо з літерою з, хоч вимовляємо [ш:], тому що в сильній позиції (збити, зробити) чуємо [з].

Отже, уподібнення пояснює, чому буква може позначати зовсім інший звук. Буква з у слові зжати передає звук [ж], а буква ж у слові книжці — звук [з']. Якщо навчитися помічати ці перетворення, ти легко впораєшся із завданнями на звукове значення букв.

Це найпоширеніший тип уподібнення. Глухий приголосний перед дзвінким стає дзвінким — явище, яке називають дзвінченням. Розгляньмо приклади:

Зверни особливу увагу на пару [к] — [ґ]. Дзвінкою парою до глухого [к] в українській мові є [ґ], а не [г]. Саме тому вокзал вимовляємо [воґзал], а якби — [йаґби].

Чи оглушуються дзвінкі?

На відміну від російської мови, в українській дзвінкі приголосні перед глухими й у кінці слова не оглушуються. Ми вимовляємо:

• дуб [дуб], а не [дуп]

• ніж [н'іж], а не [н'іш]

• казка [казка], а не [каска]

• низько [низ'ко], а не [нисько]

Однак є два винятки:

1. Звук [г] перед [к] і [т] вимовляємо як [х]: допомогти [допомохти], берегти [берехти], лягти [л'ахти], легко [лехко], вогко [вохко], нігті [н'іхт'і].

2. Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- перед глухими приголосними вимовляємо з частковим оглушенням: розказати, безпечний, розпитати, безкоштовний. На письмі це не позначаємо — пишемо префікс так само, як у сильній позиції (розігнати, безжальний).

Запам'ятай: в українській мові дзвінкі приголосні зберігають дзвінкість у кінці слова й перед глухими. Оглушення відбувається лише в наведених винятках.

Коли твердий приголосний опиняється перед м'яким, він теж стає м'яким. Це явище називають асимілятивною м'якістю. На письмі його не позначають — м'який знак не ставлять.

Важливо: ми пишемо пісня, а не «пісьня»; кінця, а не «кіньця»; сніг — без м'якого знака. Асимілятивну м'якість на письмі не позначаємо: буква я** в слові *пісня* вказує лише на м'якість [н'], а буква **і в слові сніг — теж лише на м'якість [н']. Звук [с] пом'якшується під впливом [н'], і жодна буква цього не показує.

Не плутай: уподібнення за м'якістю — це коли твердий звук стає м'яким під впливом сусіднього м'якого. Якщо звук м'який сам по собі (наприклад, [л'] у слові ліс), це не уподібнення.

Цей тип уподібнення охоплює зміни, коли звуки зближуються за місцем, де вони утворюються в ротовій порожнині, або за способом проходження повітря. Найчастіше це стосується свистячих і шиплячих приголосних.

Свистячі перед шиплячими

Свистячі [з], [с] перед шиплячими [ж], [ш], [ч] стають шиплячими. При цьому часто утворюється довгий звук:

• зшити [ш:ити] — [з] перед [ш] → [ш:]

• зжати [ж:ати] — [з] перед [ж] → [ж:]

• з чим [шчим] — [з] перед [ч] → [шч]

• зчиниться [шчиниц':а] — [з] перед [ч] → [шч]

Шиплячі перед свистячими

Шиплячі [ж], [ш], [ч] перед м'якими свистячими [ц'], [с'] стають свистячими:

• книжці [книз'ц'і] — [ж] перед [ц'] → [з']

• мишці [мис'ц'і] — [ш] перед [ц'] → [с']

• дочці [доц':і] — [ч] перед [ц'] → [ц':]

• смієшся [с'м'ійес':а] — [ш] перед [с'] → [с':]

Злиття [т] із [с'] у формах на -ться

У дієслівних формах 3-ї особи однини й множини на -ться звук [т] перед [с'] зливається в довгий м'який [ц':]:

• сміється [с'м'ійец':а]

• дивиться [дивиц':а]

• вчиться [вчиц':а]

У формі на -шся (2-га особа однини) [ш] перед [с'] стає довгим [с':]:

• смієшся [с'м'ійес':а]

• дивишся [дивис':а]

Злиття [д], [т] перед [с], [ц]

Звуки [д] і [т] перед [с], [ц] вимовляємо як [ц]:

• братство [брацтво]

• людський [л'уц'кий]

• студентство [студенцтво]

Приклад 1. Уподібнення за місцем творення

Завдання: У якому слові відбувається уподібнення приголосних за місцем творення?

• А) боротьба

• Б) пісня

• В) книжці

• Г) казка

Розв'язання:

1. Вимовляємо кожне слово: боротьба [бород'ба], пісня [п'іс'н'а], книжці [книз'ц'і], казка [казка].

2. Визначаємо тип уподібнення: у боротьба — за дзвінкістю ([т'] → [д']); у пісня — за м'якістю ([с] → [с']); у книжці — за місцем творення ([ж] → [з']); у казка — уподібнення немає.

3. Відповідь: В) книжці.

Чому інші варіанти неправильні: А) боротьба — уподібнення за дзвінкістю, а не за місцем творення; Б) пісня — уподібнення за м'якістю; Г) казка — дзвінкий [з] перед глухим [к] не оглушується, уподібнення немає.

Приклад 2. Глухий стає дзвінким

Завдання: У якому слові глухий приголосний вимовляємо як дзвінкий?

• А) легко

• Б) просьба

• В) низько

• Г) дуб

Розв'язання:

1. Вимовляємо: легко [лехко], просьба [проз'ба], низько [низ'ко], дуб [дуб].

2. У слові просьба глухий [с'] перед дзвінким [б] стає дзвінким [з'].

3. Відповідь: Б) просьба.

Чому інші варіанти неправильні: А) легко — тут [г] вимовляємо як [х] (оглушення, а не дзвінчення); В) низько — дзвінкий [з'] зберігає дзвінкість, глухий не стає дзвінким; Г) дуб — дзвінкий [б] у кінці слова не оглушується, але й глухий не стає дзвінким.

Приклад 3. Рядок, де в усіх словах є уподібнення

Завдання: У якому рядку в усіх словах відбувається уподібнення приголосних?

• А) смієшся, зшити, боротьба

• Б) смієшся, казка, боротьба

• В) зшити, дуб, боротьба

• Г) смієшся, зшити, сад

• Д) боротьба, просьба, казка

Розв'язання:

1. Перевіряємо кожне слово: смієшся [с'м'ійес':а] — уподібнення за місцем творення; зшити [ш:ити] — уподібнення за місцем творення; боротьба [бород'ба] — уподібнення за дзвінкістю.

2. У рядку А всі три слова мають уподібнення.

3. Перевіряємо дистрактори: Б) казка — уподібнення немає; В) дуб — уподібнення немає; Г) сад — уподібнення немає; Д) казка — уподібнення немає.

4. Відповідь: А) смієшся, зшити, боротьба.

Приклад 4. Буква г вимовляється як [х]

Завдання: У якому слові на місці букви г вимовляємо [х]?

• А) гірко

• Б) допомогти

• В) книга

• Г) ніготь

• Д) вогонь

Розв'язання:

1. Вимовляємо: гірко [г·ірко], допомогти [допомохти], книга [книга], ніготь [н'ігот'], вогонь [вогон'].

2. У слові допомогти [г] перед [т] вимовляємо як [х] — це виняток з правила про неоглушення дзвінких.

3. Відповідь: Б) допомогти.

Чому інші варіанти неправильні: А) гірко — г стоїть перед [і], тому вимовляємо [г·]; В) книга — [г] вимовляємо як [г]; Г) ніготь — [г] вимовляємо як [г]; Д) вогонь — [г] вимовляємо як [г].

• Оглушують дзвінкі в кінці слова й перед глухими. Помилка: дуб [дуп], казка [каска]. Правильно: дуб [дуб], казка [казка]. В українській мові дзвінкі зберігають дзвінкість у цих позиціях.

• Не вважають [х] у слові «допомогти» наслідком уподібнення. Насправді це уподібнення за глухістю: дзвінкий [г] перед глухим [т] стає глухим [х]. Це виняток, але він належить до явищ уподібнення.

• Пишуть так, як вимовляють. Помилка: «смієсся», «шшити», «бородьба». Правильно: смієшся, зшити, боротьба. Пам'ятай про морфологічний принцип — зберігаємо вигляд значущої частини слова.

• Не помічають м'якості [с'] у слові «пісня» або позначають її м'яким знаком. Помилка: «пісьня». Правильно: пісня. М'якість [с'] у слові «пісня» на письмі не позначаємо: буква я вказує лише на м'якість [н'], а [с] пом'якшується під його впливом.

• Плутають тип уподібнення. Помилка: вважають, що в «книжці» — уподібнення за дзвінкістю, а в «боротьба» — за місцем творення. Правильно: у «книжці» — за місцем творення (шиплячий [ж] стає свистячим [з']), у «боротьба» — за дзвінкістю (глухий [т'] стає дзвінким [д']).

Програма НМТ з української мови (розділ 1 «Фонетика, графіка, орфоепія») у змісті передбачає «основні випадки уподібнення приголосних звуків», а у вимогах — «розпізнавати уподібнення приголосних». Це означає, що ти маєш не просто знати теорію, а вміти знайти слово з певним типом уподібнення серед кількох варіантів.

Знання уподібнень допомагає в завданнях на звукове значення букв і співвідношення звуків і букв (як-от завдання 1 демоваріанта НМТ-2026). Форма: вибір однієї правильної відповіді. Оцінювання: 1 бал.

Уподібнення пояснює, чому буква позначає інший звук. Наприклад, буква з у слові зжати позначає звук [ж], а буква ж у слові книжці — звук [з']. Якщо ти знаєш типи уподібнення, ти легко поясниш, чому так відбувається.

Стратегія виконання

1. Вимови слово у звичайному темпі — так, як ти говориш у житті, а не побуквено.

2. Порівняй те, що почув, із написаним. Якщо звук відрізняється від букви, це, найімовірніше, уподібнення.

3. Визнач, за якою ознакою звук уподібнився сусідньому: за дзвінкістю-глухістю, за м'якістю чи за місцем і способом творення.

4. Перевір, чи немає в слові інших фонетичних явищ (спрощення, чергування), які можуть заплутати.

• Уподібнення — це зміна приголосного звука під впливом сусіднього. На письмі його здебільшого не позначаємо завдяки морфологічному принципу правопису.

• Глухий перед дзвінким дзвінчиться: боротьба [бород'ба], просьба [проз'ба], вокзал [воґзал].

• Дзвінкі перед глухими й у кінці слова не оглушуються, крім [г] перед [к], [т] (допомогти [допомохти]) та часткового оглушення [з] у префіксах роз-, без-.

• Твердий приголосний перед м'яким пом'якшується: пісня [п'іс'н'а], кінця [к·ін'ц'а]. М'який знак при цьому не ставимо.

• Свистячі перед шиплячими стають шиплячими: зшити [ш:ити], зжати [ж:ати].

• Шиплячі перед [ц'], [с'] стають свистячими: книжці [книз'ц'і], смієшся [с'м'ійес':а].

• Форми на -ться вимовляємо [ц':а], на -шся — [с':а]: сміється [с'м'ійец':а], смієшся [с'м'ійес':а].