Українські землі у складі Румунії та Чехо-Словаччини

Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 р. румунські війська окупували Північну Буковину. Українська влада, яку представляв Український крайовий комітет, не змогла втримати край. 1919 р. Сен-Жерменський мирний договір між державами Антанти й Австрією юридично закріпив Буковину за Румунією. Цей договір став головним міжнародним документом, що визначив кордони в регіоні після Першої світової війни.

Бессарабія — земля між Дністром і Прутом — мала складнішу долю. Увесь край — зокрема північна частина (Хотинщина) і південна (Аккерманщина та Ізмаїльщина, тобто Південна Бессарабія) — був приєднаний до Румунії ще 1918 р. 28 жовтня 1920 р. у Парижі Велика Британія, Франція, Італія та Японія підписали Бессарабський (Паризький) протокол, яким визнали приєднання Бессарабії до Румунії. Важливо пам'ятати: РСФРР і УСРР цей протокол не визнавали, що створювало постійну напругу на кордоні. Дата 1920 р. є програмовою для НМТ.

Хотинське повстання (січень 1919)

У січні 1919 р. українське населення Хотинщини (північ Бессарабії) підняло збройне повстання проти румунської окупації. Селяни й колишні вояки українських частин захопили Хотин, створили власну адміністрацію й проголосили приєднання до Української Народної Республіки. Румунська армія жорстоко придушила повстання: тисячі людей загинули, десятки тисяч утекли за Дністер, на територію УСРР. Повстання тривало близько двох тижнів, але стало символом опору українців Бессарабії.

Татарбунарське повстання (вересень 1924)

У вересні 1924 р. спалахнуло Татарбунарське повстання в Південній Бессарабії (сучасна Одещина). Його організували прорадянські сили за підтримки більшовицьких агітаторів. Повстанці проголосили Молдавську радянську республіку й закликали до возз'єднання з УСРР. Румунська армія за кілька днів придушила виступ. Після цього відбувся гучний «процес 500» — суд над учасниками повстання, який тривав майже рік і привернув увагу міжнародної громадськості. Багатьох засудили до тривалих термінів ув'язнення.

Обидва повстання — Хотинське (1919) і Татарбунарське (1924) — засвідчили незгоду українців Бессарабії з румунською владою. Вони відрізняються не лише датами й місцем, а й політичним забарвленням: Хотинське мало національно-визвольний характер, Татарбунарське — прорадянський.

Румунізація — це політика примусового поширення румунської мови, культури й ідентичності серед українців та інших національних меншин. Вона була найжорсткішою серед усіх трьох режимів (польського, румунського, чехословацького). Українців офіційно оголошували «румунами, що забули рідну мову», заперечуючи саме існування української нації на цих землях.

Конкретні прояви румунізації:

• закриття українських шкіл — навчання велося лише румунською мовою;

• ліквідація українських кафедр у Чернівецькому університеті;

• заборона української мови в адміністрації, суді та церкві;

• запровадження стану облоги (воєнного стану) на Буковині, який тривав до 1928 р.;

• жорстка цензура українських видань і переслідування українських діячів.

Попри репресії, українці не припиняли боротьби за свої права. 1927 р. в Чернівцях була створена Українська національна партія (УНП) на чолі з Володимиром Залозецьким-Сасом. Це була легальна політична сила, яка виступала за культурну автономію українців, захист їхніх прав у парламенті Румунії та збереження національної ідентичності. УНП діяла до 1938 р., коли король Кароль II запровадив королівську диктатуру й заборонив усі політичні партії.

Громадське життя українців підтримували товариства «Руська бесіда» та «Народний дім» у Чернівцях. Вони організовували театральні вистави, концерти, бібліотеки й лекції. Серед молоді діяло націоналістичне підпілля, яке орієнтувалося на ОУН. Водночас край лишався аграрним: більшість українців були селянами, потерпали від малоземелля, тому трудова еміграція до Канади, США й країн Південної Америки стала масовим явищем.

8 травня 1919 р. Центральна руська народна рада в Ужгороді ухвалила рішення приєднати Закарпаття до Чехо-Словаччини на правах автономії. 10 вересня 1919 р. Сен-Жерменські угоди закріпили входження «території русинів на південь від Карпат» до Чехо-Словаччини з правом на автономію; офіційну назву «Підкарпатська Русь» запровадили чехословацькі акти 1919–1920 рр. 1920 р. Тріанонський договір з Угорщиною підтвердив, що Закарпаття відходить до Чехо-Словаччини. Так завершилося міжнародне визнання нових кордонів.

Правовий статус Закарпаття був суперечливим. Конституція Чехо-Словаччини 1920 р. обіцяла краю автономію, але її не надали аж до жовтня 1938 р. Краєм керували губернатор (першим став Григорій Жаткович, американець українського походження) і чеська адміністрація. Уряд у Празі контролював усі ключові сфери: фінанси, армію, зовнішню політику.

Демократичні свободи й економічні труднощі

Попри відсутність автономії, Чехо-Словаччина надала Закарпаттю значно ширші права, ніж Румунія чи Польща своїм українським землям. У краї діяли легальні політичні партії, виходила україномовна преса, працювали школи з українською мовою навчання. 1920 р. в Ужгороді заснували товариство «Просвіта», яке стало центром культурного життя. Діяв «Пласт» — українська скаутська організація. Чеська влада будувала нові шляхи, школи, лікарні, провела аграрну реформу, яка дала землю селянам.

Однак Закарпаття лишалося найбіднішим регіоном Чехо-Словаччини. Високе безробіття, малоземелля й відсутність промисловості змушували людей до трудової еміграції — переважно до США й Канади.

Три течії національного руху

У міжвоєнному Закарпатті точилася гостра дискусія про національну ідентичність місцевих українців. Сформувалися три основні течії:

Поняття «русинство» є програмовим для НМТ. Воно означає погляд на русинів Закарпаття як на окремий східнослов'янський народ, відмінний від українців. Ця течія набула поширення в міжвоєнний період і впливала на мовну дискусію: якою мовою (русинською, російською чи українською) має вестися навчання в школах. Українофіли, зокрема Августин Волошин, наполягали на українській мові й зрештою здобули перемогу в цій дискусії наприкінці 1930-х рр.

Порівняння політики трьох держав щодо українських земель допомагає побачити, де українці мали найбільше прав, а де зазнавали найжорсткіших утисків.

Висновок: найжорсткішим був румунський режим — воєнний стан, повна румунізація, заборона української мови. Польський режим поєднував репресії (пацифікація) з легальною парламентською діяльністю. Чехословацький режим був найліберальнішим: демократичні свободи й культурний розвиток, але обіцяної автономії край не отримав до 1938 р.

Картосхема українських земель (1920–1938)

Уявімо карту: на схід від річок Збруч і Дністер — УСРР. На захід від них: Східна Галичина й Західна Волинь — у складі Польщі; Північна Буковина, Хотинщина (північ Бессарабії) та Південна Бессарабія — у складі Румунії; Закарпаття на південних схилах Карпат з містами Ужгород, Мукачево, Хуст — у складі Чехо-Словаччини. Орієнтири на картосхемі: Чернівці (Північна Буковина), Хотин (північ Бессарабії), Ужгород, Мукачево, Хуст (Закарпаття).

Спільне для всіх трьох регіонів: українці становили переважно селянство, потерпали від малоземелля, що спричиняло трудову еміграцію. Скрізь влада проводила асиміляційну політику, а українці відповідали боротьбою за свої права — легальними (партії, товариства, преса) й підпільними (націоналістичне підпілля, повстання) засобами.

Приклад 1. Відповідність «подія — край»

Завдання: установи відповідність між подією (1–4) і краєм (А–Д), де вона відбулася.

Розв'язання крок за кроком:

1. Хотинське повстання (1919) — відбулося на Хотинщині, тобто в північній частині Бессарабії. Відповідь — А.

2. Татарбунарське повстання (1924) — відбулося в Південній Бессарабії (сучасна Одещина). Відповідь — Б.

3. Українська національна партія створена 1927 р. в Чернівцях — столиці Північної Буковини. Відповідь — В.

4. Товариство «Просвіта» засноване 1920 р. в Ужгороді — головному місті Закарпаття. Відповідь — Г.

Правильна відповідь: 1–А, 2–Б, 3–В, 4–Г. Зайва буква Д (Холмщина) — це край, що входив до Польщі, але не стосується Румунії чи Чехо-Словаччини.

Приклад 2. Відповідність «документ — рішення»

Завдання: установи відповідність між міжнародним документом (1–4) і його рішенням (А–Д).

Розв'язання:

1. Сен-Жерменський договір з Австрією визначив, що Буковина відходить до Румунії, а Закарпаття — до Чехо-Словаччини. Відповідь — А.

2. Бессарабський протокол (Паризький, 1920) зафіксував визнання приєднання Бессарабії до Румунії державами Антанти. Відповідь — Б.

3. Ризький мир 1921 р. між Польщею, РСФРР і УСРР закріпив Західну Волинь за Польщею. Відповідь — В.

4. Рішення Ради послів Антанти 1923 р. визнало Східну Галичину за Польщею. Відповідь — Г.

Правильна відповідь: 1–А, 2–Б, 3–В, 4–Г. Зайва буква Д — незалежність Карпатської України, проголошена 1939 р., не є рішенням жодного з цих документів.

Приклад 3. Завдання за картосхемою

Завдання: на картосхемі заштриховано край на південних схилах Карпат з містами Ужгород, Мукачево, Хуст. У складі якої держави був цей край у 1920–1937 рр.?

Варіанти відповіді:

• А. Польщі

• Б. Румунії

• В. Чехо-Словаччини

• Г. Угорщини

Розв'язання: міста Ужгород, Мукачево, Хуст розташовані в Закарпатті. Згідно з Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) договорами, Закарпаття (Підкарпатська Русь) входило до складу Чехо-Словаччини. Угорщина втратила цю територію після Першої світової війни. Польща контролювала Східну Галичину й Волинь, але не Закарпаття. Румунія володіла Буковиною й Бессарабією.

Правильна відповідь: В. Чехо-Словаччини.

Приклад 4. Поняття «русинство»

Завдання: що означало поняття «русинство» в міжвоєнному Закарпатті?

• А. Рух за приєднання Закарпаття до Росії

• Б. Рух за об'єднання з Україною

• В. Погляд на русинів Закарпаття як на окремий від українців народ

• Г. Назва греко-католицької єпархії краю

Розв'язання: русинство — це ідеологічна течія, яка стверджувала, що русини Закарпаття є окремим східнослов'янським народом, відмінним від українців. Варіант А описує русофільство (орієнтацію на Росію). Варіант Б — українофільство. Варіант Г не має стосунку до визначення. Правильна відповідь — В.

Правильна відповідь: В. Погляд на русинів Закарпаття як на окремий від українців народ.

• Плутати Хотинське (1919, північ Бессарабії) і Татарбунарське (1924, південь Бессарабії) повстання. Запам'ятай: Хотин — на півночі, Татарбунари — на півдні; Хотинське — національно-визвольне, Татарбунарське — прорадянське.

• Вважати, що Чехо-Словаччина надала Закарпаттю автономію 1919 р. Насправді автономію обіцяли в Конституції 1920 р., але надали лише в жовтні 1938 р.; згодом, наприкінці 1938 р., край дістав назву «Карпатська Україна».

• Приписувати Румунії м'яку політику. Навпаки: воєнний стан на Буковині до 1928 р., заборона української мови в усіх сферах, закриття шкіл — це найжорсткіший із трьох режимів.

• Плутати русофілів («єдиний руський народ»), українофілів (частина українського народу) і русинство (окремий народ). Русофіли орієнтувалися на Росію, українофіли — на Україну, русинство — на окремішність.

• Вважати, що Бессарабський протокол визнали всі держави. РСФРР і УСРР його не визнавали, що давало привід для територіальних претензій.

• Відносити Північну Буковину до Польщі. Північна Буковина (з Чернівцями) була у складі Румунії, а не Польщі. До Польщі входили Східна Галичина й Західна Волинь.

Матеріал цього уроку відповідає темі 25 програми НМТ з історії України. Ось що варто знати про формат перевірки:

• Дата 1920 р. — Бессарабський (Паризький) протокол. Це програмова дата, яку можуть перевірити в завданні на хронологію або відповідність.

• Персоналія Володимир Залозецький-Сас — голова Української національної партії (1927). Його можуть запитати в завданні на вибір однієї відповіді.

• Поняття «русинство» — програмове. Його значення (окремий народ, а не частина українців) треба знати точно.

• Змістові пункти: Татарбунарське повстання (1924, Південна Бессарабія), правовий статус Закарпаття (обіцяна, але не надана автономія).

• Картосхема теми 25 — українські землі у складі Польщі, Румунії й Чехо-Словаччини. Орієнтири: Чернівці, Хотин, Ужгород, Мукачево, Хуст.

• Відповідність (завдання 21–24): до 4 балів, одна буква з п'яти зайва. Типова схема — 4 події або документи до 4 країн/країв.

• У демоваріанті 2026 р. завдання 15 — вибір однієї відповіді з чотирьох за темою 25, 1 бал.

Чому Закарпаття опинилося в Чехо-Словаччині, а не в Угорщині чи Україні?

Після Першої світової війни Австро-Угорщина розпалася. Закарпаття історично належало до Угорського королівства, але за Сен-Жерменським (1919, з Австрією) і Тріанонським (1920, з Угорщиною) договорами край відійшов до Чехо-Словаччини, а Угорщина втратила більшість територій з неугорським, зокрема слов'янським, населенням. Місцева Центральна руська народна рада в Ужгороді обрала Чехо-Словаччину, сподіваючись на автономію в демократичній державі. Українська Народна Республіка на той час не контролювала цієї території, а більшовицька Росія ще не ставила питання про Закарпаття.

Чому становище українців у Румунії вважають найважчим?

Румунія проводила найжорсткішу асиміляційну політику. Українців офіційно оголошували «румунами, що забули рідну мову». На Буковині до 1928 р. діяв воєнний стан. Українські школи й кафедри в університеті закрили, мову заборонили в адміністрації, суді й церкві. У Польщі хоча б діяли легальні українські партії в сеймі, а в Чехо-Словаччині — школи рідною мовою. У Румунії навіть легальна УНП діяла в умовах постійної цензури й поліцейського нагляду.

Хто організував Татарбунарське повстання і чого воно прагнуло?

Татарбунарське повстання (вересень 1924) організували прорадянські сили за підтримки більшовицьких агітаторів. Повстанці проголосили Молдавську радянську республіку й прагнули возз'єднання Південної Бессарабії з УСРР. Румунська армія придушила повстання, а над учасниками влаштували «процес 500» — тривалий судовий процес, який привернув міжнародну увагу.

Чим русинство відрізнялося від русофільства?

Русофільство — це течія, яка вважала закарпатців частиною «єдиного руського народу» й орієнтувалася на російську мову та культуру. Русинство ж стверджувало, що русини Закарпаття — це окремий східнослов'янський народ, відмінний і від українців, і від росіян. Тобто русофіли тяжіли до Росії, а русинство — до самостійної ідентичності закарпатців.

Як швидко запам'ятати, які землі до якої держави входили?

Скористайся мнемонічним правилом: «ПРЧ» — Польща (Східна Галичина й Волинь), Румунія (Буковина й Бессарабія), Чехо-Словаччина (Закарпаття). Або за містами: Львів — Польща, Чернівці — Румунія, Ужгород — Чехо-Словаччина. Пам'ятай, що Хотин і Татарбунари — це Бессарабія (Румунія), а Мукачево й Хуст — Закарпаття (Чехо-Словаччина).

• Північна Буковина й Бессарабія — у складі Румунії: Сен-Жерменський договір (1919) закріпив Буковину, Бессарабський протокол (1920) — Бессарабію.

• Повстання: Хотинське (1919, північ Бессарабії) — національно-визвольне; Татарбунарське (1924, південь Бессарабії) — прорадянське.

• Румунізація — найжорсткіша асиміляційна політика: заборона української мови, воєнний стан, закриття шкіл.

• 1927 р. — Українська національна партія (В. Залозецький-Сас) у Чернівцях; заборонена 1938 р.

• Закарпаття — «Підкарпатська Русь» у Чехо-Словаччині: демократичні свободи, але автономію обіцяли, а надали лише 1938 р.

• Три течії на Закарпатті: русофіли (орієнтація на Росію), українофіли (А. Волошин — на Україну), русинство (окремий народ).

• На картосхемі: Чернівці — Румунія, Ужгород — Чехо-Словаччина, Львів — Польща.