Українська політична еміграція міжвоєнного періоду

Поняття «політична еміграція» — одне з ключових у темі 25 програми НМТ. Воно означає вимушений виїзд особи чи групи осіб за кордон через політичні переслідування або поразку в збройній боротьбі. На відміну від трудової еміграції (пошук заробітку), політична еміграція спричинена неможливістю залишатися на батьківщині через загрозу життю чи свободі.

Після поразки Української революції 1917–1921 рр. за кордоном опинилися десятки тисяч людей: вояки армії УНР, урядовці УНР і ЗУНР, діячі культури, науки, політики. Вони не могли повернутися додому, оскільки радянська влада вважала їх ворогами. Частина вояків армії УНР потрапила до таборів інтернованих у Польщі — найбільші з них були в Каліші та Щипйорні. Інтерновані жили в казармах під охороною, але мали змогу організовувати культурні й освітні заходи.

Основні осередки української політичної еміграції

Особливу роль відіграла Чехо-Словаччина. Президент Томаш Масарик особисто підтримував українських студентів і науковців — їм надавали стипендії, дозволяли засновувати школи й університети. Саме тому Прага стала головним освітнім центром української еміграції.

У 1920-х роках частина емігрантів повернулася в УСРР під враженням від політики українізації. Найвідоміший приклад — Михайло Грушевський, який повернувся 1924 року. Однак більшість тих, хто повернувся, згодом зазнали репресій: їх звинувачували в націоналізмі й ув'язнювали або розстрілювали.

Державний центр УНР в екзилі — це уряд і Директорія УНР, які продовжили свою діяльність за кордоном після поразки Української революції. Він проіснував з 1920 до 1992 року, коли передав свої повноваження Президентові України на знак правонаступництва. Спочатку центр розташовувався в Тарнові (Польща), згодом — у Варшаві; С. Петлюра з 1924 року жив і діяв у Парижі. Після Другої світової війни центр діяв у Німеччині, а згодом у США.

Симон Петлюра — голова Директорії в екзилі

Симон Петлюра був головою Директорії УНР. Після поразки він опинився в еміграції: спершу в Польщі, а з 1924 року — у Парижі. Там він продовжував дипломатичну діяльність, видавав тижневик «Тризуб» (заснований 1925 року), підтримував зв'язки з українськими організаціями в різних країнах.

25 травня 1926 року в Парижі С. Петлюру застрелив Самуїл Шварцбард — особа єврейського походження, яка мотивувала свій вчинок помстою за єврейські погроми часів Громадянської війни. 1927 року французький суд виправдав Шварцбарда. Історики досі сперечаються, чи діяв убивця з власної ініціативи, чи за завданням радянських спецслужб. Важливо знати: С. Петлюру вбито в Парижі 25 травня 1926 р.

Андрій Лівицький — наступник

Після загибелі С. Петлюри Державний центр УНР в екзилі очолив Андрій Лівицький. Він продовжив дипломатичну діяльність, опікувався колишніми вояками армії УНР, підтримував українські культурні й освітні установи за кордоном. У 1992 році останній президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту про правонаступництво Президентові України Леоніду Кравчуку — цей акт символізував тяглість української державності.

Українська політична еміграція створила за кордоном цілу мережу освітніх і наукових установ. Найбільше їх зосередилося в Чехо-Словаччині завдяки підтримці президента Т. Масарика, а також у Німеччині та Польщі.

Український вільний університет (УВУ)

Український вільний університет засновано 1921 року у Відні. Того ж року його перенесли до Праги, де він став головним гуманітарним вишем української еміграції. Першим ректором був Олександр Колесса. Університет готував фахівців з історії, філософії, права, філології. УВУ діє й донині — після 1945 року його перенесли до Мюнхена.

Українська господарська академія в Подєбрадах

Українська господарська академія (УГА) заснована 1922 року в Подєбрадах (Чехо-Словаччина). Це була вища школа, яка готувала агрономів, інженерів, економістів — фахівців, потрібних для майбутньої відбудови України. Академія мала агрономічний, інженерний, лісовий та економічний факультети.

Інші освітні установи

1923 року в Празі засновано Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, який готував учителів для українських шкіл. У Берліні 1926 року відкрито Український науковий інститут (директор — Дмитро Дорошенко), а 1930 року — у Варшаві (директор — Олександр Лотоцький). Ці інститути досліджували історію, право, культуру України, видавали наукові праці.

Культурне життя: «празька школа» поетів

У Празі сформувалася «празька школа» українських поетів-емігрантів. Її найвідоміші представники: Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Юрій Дараган. Їхня поезія поєднувала національно-патріотичні мотиви з модерністською формою. 1925 року в Празі засновано Музей визвольної боротьби України, який збирав документи й пам'ятки українського державотворення.

Українська політична еміграція не була однорідною. У ній існували три основні течії: республіканці-державники (прихильники УНР), гетьманці (монархісти) і націоналісти. Суперечки між ними послаблювали еміграцію, але водночас свідчили про різноманіття політичної думки.

Республіканці-державники

Республіканці-державники об'єднувалися навколо Державного центру УНР в екзилі. Вони визнавали республіканську форму правління, продовжували дипломатичну діяльність, опікувалися вояками армії УНР. Їхнім лідером після вбивства С. Петлюри став А. Лівицький.

Гетьманський (монархічний) рух

Гетьманський рух очолював Павло Скоропадський, який жив у Німеччині (Ванзеє під Берліном). Він вважав, що Україна потребує спадкової трудової монархії на чолі з гетьманом. Ідеологом руху був В'ячеслав Липинський — автор праці «Листи до братів-хліборобів» (1926). Він обґрунтовував, що влада має належати хліборобам-власникам, а не пролетаріату чи інтелігенції. 1920 року у Відні засновано Український союз хліборобів-державників.

Націоналістичний рух

Націоналістичний рух очолював Євген Коновалець, який діяв з-за кордону. Провід українських націоналістів (ПУН) координував діяльність українських націоналістів у різних країнах. 1929 року у Відні відбувся I Конгрес Організації українських націоналістів (ОУН), який затвердив ідеологію інтегрального націоналізму. На відміну від гетьманців, націоналісти не визнавали монархії й робили ставку на збройну боротьбу.

Зміновіхівство і повернення в УСРР

Частина еміграції схилялася до примирення з радянською владою — цю течію називали «зміновіхівством». Її прихильники вважали, що радянська влада з часом еволюціонує в бік української державності, тому варто повернутися й співпрацювати. Багато хто повернувся в УСРР у 1920-х роках, але згодом зазнав репресій. Суперечки між республіканцями, гетьманцями й націоналістами послаблювали еміграцію й заважали їй діяти єдиним фронтом.

Приклад 1. Завдання «3 з 7»

Завдання: Які три осередки української політичної еміграції діяли в 1920–1930-х рр.?

Розв'язання: Серед запропонованих варіантів потрібно вибрати ті, що стосуються еміграційних установ за кордоном, а не радянських чи галицьких. Український вільний університет діяв у Празі (заснований 1921 р. у Відні, перенесений до Праги). Українська господарська академія працювала в Подєбрадах (Чехо-Словаччина, 1922). Український науковий інститут діяв у Берліні (1926) та у Варшаві (1930).

Відповідь: Український вільний університет у Празі, Українська господарська академія в Подєбрадах, Український науковий інститут у Берліні.

Чому інші варіанти неправильні: ВАПЛІТЕ — це літературна організація в Харкові (радянська Україна), а не еміграційна установа. Український таємний університет діяв у Львові на західноукраїнських землях у складі Польщі. Київський художній інститут — радянський виш. Товариство «Геть неписьменність» — радянська кампанія ліквідації неписьменності в УСРР.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді

Завдання: Де 25 травня 1926 р. було вбито Симона Петлюру?

Розв'язання: Симон Петлюра з 1924 року жив у Парижі. 25 травня 1926 року біля книгарні на бульварі Сен-Мішель його застрелив Самуїл Шварцбард.

Відповідь: у Парижі.

Чому інші варіанти неправильні: у Роттердамі 1938 року вбили Євгена Коновальця, а не Петлюру. У Варшаві та Празі також діяли українські еміграційні осередки, але вбивство Петлюри сталося саме в Парижі.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді за авторським уривком

Завдання: Прочитайте уривок. «Україну збудує лише спадкова гетьманська влада, що спирається на хліборобів-власників. Демократія і пролетаріат не здатні створити міцної держави». Кому належать ці погляди?

Розв'язання: Ідею спадкової трудової монархії на чолі з гетьманом, який спирається на хліборобів-власників, обґрунтував В'ячеслав Липинський у праці «Листи до братів-хліборобів» (1926).

Відповідь: В. Липинському.

Чому інші варіанти неправильні: Д. Донцов — ідеолог інтегрального націоналізму, а не гетьманського руху. С. Петлюра — республіканець, голова Директорії УНР. М. Хвильовий — український письменник в УСРР, учасник літературної дискусії 1925–1928 рр.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді

Завдання: Що таке політична еміграція?

Розв'язання: Політична еміграція — це вимушений виїзд особи чи групи осіб за кордон через політичні переслідування або поразку в боротьбі.

Відповідь: вимушений виїзд за кордон через політичні переслідування чи поразку в боротьбі.

Чому інші варіанти неправильні: виїзд селян на заробітки до Канади — це трудова еміграція. Переселення в межах держави — це внутрішня міграція. Примусова депортація народу владою — це насильницьке переселення, а не еміграція.

• Плутати політичну еміграцію з трудовою. Політична еміграція — це вимушений виїзд через політичні переслідування чи поразку в боротьбі. Трудова еміграція — це виїзд на заробітки, як-от українські селяни до Канади чи США. На НМТ важливо розрізняти ці поняття.

• Вважати, що Український вільний університет від початку діяв у Празі. Насправді його заснували 1921 року у Відні й того ж року перенесли до Праги. Запам'ятай: Відень — заснування, Прага — діяльність.

• Плутати місця вбивств провідників. С. Петлюру вбито в Парижі 25 травня 1926 р. Є. Коновальця вбито в Роттердамі 1938 р. Не переплутай ці події — це часта пастка в тесті.

• Вважати В. Липинського націоналістом-революціонером. Липинський — ідеолог гетьманського (монархічного) руху, автор «Листів до братів-хліборобів». Націоналістичний рух очолював Є. Коновалець, а ідеологом інтегрального націоналізму був Д. Донцов.

• Думати, що еміграція була єдиною. Республіканці (прихильники УНР), гетьманці (монархісти) й націоналісти (ОУН) постійно змагалися між собою. Це послаблювало еміграцію.

• Вважати Український таємний університет у Львові еміграційною установою. Він діяв на західноукраїнських землях у складі Польщі, а не за кордоном. Це не еміграційний, а підпільний освітній заклад.

Тема «Українська політична еміграція» входить до теми 25 програми НМТ з історії України. Змістовий пункт програми — «політичне і культурне життя української еміграції». Окремо перевіряється знання поняття «політична еміграція».

На НМТ можливі такі формати завдань:

• Завдання «3 з 7» (номери 28–30 у тесті): потрібно вибрати три правильні осередки чи напрями діяльності еміграції серед семи запропонованих. Максимум — 3 бали (по 1 балу за кожен правильно вказаний варіант).

• Вибір однієї відповіді з чотирьох (завдання 1–20): 1 бал. Типові запитання: «установа — місто» (наприклад, Український вільний університет — Прага), «діяч — течія» (наприклад, В. Липинський — гетьманський рух).

• У демонстраційному варіанті НМТ 2026 року завдання 15 — вибір однієї відповіді з теми 25.

Стратегія виконання: чітко відрізняй осередки еміграції (Прага, Подєбради, Берлін, Варшава, Париж) від установ, що діяли в радянській Україні (Харків, Київ) або на західноукраїнських землях (Львів). Якщо в завданні йдеться про «еміграцію», шукай установи за кордоном.

• Політична еміграція — вимушений виїзд за кордон через політичні переслідування або поразку в боротьбі. Після 1920–1921 рр. за кордоном опинилися десятки тисяч вояків армії УНР, урядовців УНР і ЗУНР, діячів культури.

• Державний центр УНР в екзилі (1920–1992): С. Петлюра (голова Директорії, убитий у Парижі 25 травня 1926 р.), А. Лівицький (наступник). 1992 року центр передав повноваження Президентові України.

• Прага — Український вільний університет (1921, заснований у Відні, перенесений до Праги) та Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (1923).

• Подєбради — Українська господарська академія (1922), що готувала агрономів, інженерів, економістів.

• Берлін (1926) і Варшава (1930) — Українські наукові інститути (дослідження історії, права, культури України).

• Політичні течії: республіканці-державники (прихильники УНР), гетьманці (В. Липинський, П. Скоропадський — спадкова трудова монархія), націоналісти (Є. Коновалець, ОУН).

• «Празька школа» поетів: Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, Ю. Дараган. Музей визвольної боротьби України в Празі (1925).