Глосарій

Приписування авторства твору певній особі на основі народної традиції, стилістичного аналізу або історичних свідчень. У випадку Марусі Чурай атрибуція пісень ґрунтується на народній пам'яті, а не на документальних доказах.

Гетьман України, провідник Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. проти польського панування. У пісні «Чи не той то хміль» його образ зіставлено з хмелем через гру слів і паралелізм.

Жінка або дівчина, захоплена в полон під час ворожого нападу; у думі — Маруся, яку татари продали в турецьку неволю.

Пісні, що супроводжують кожен етап традиційного українського весілля: сватання, випікання короваю, розплітання коси, прощання нареченої з родиною, величання молодих. Настрій змінюється від урочистого до сумного.

Календарно-обрядова пісня весняного циклу, яку співали від ранньої весни до Зелених свят. Веснянки закликають весну й птахів, супроводжуються хороводами й іграми. У Галичині веснянки називають гаївками.

Внутрішній конфлікт — це зіткнення протилежних бажань, цінностей або переконань у свідомості одного персонажа. У новелі «Я (Романтика)» він виявляється як боротьба між фанатичною відданістю «загірній комуні» та синівською любов'ю до матері.

Місцева (галицька) назва веснянок. Гаївки (або гагілки) водять біля церкви на Великдень. За змістом, мотивами й функцією повністю збігаються з веснянками, тому не є окремим жанром.

Художній прийом, заснований на співзвуччі слів із різним значенням. У пісні «Чи не той то хміль» гра слів побудована на співзвуччі «хміль — Хмельницький» і поєднана з паралелізмом.

Співзвучні дієслівні закінчення кількох рядків поспіль у думі, наприклад: «прихождає — відмикає — випускає». Створює ефект нанизування подій і підкреслює динаміку розповіді.

Напруженість і емоційна гострота, які створюються в баладі через стрімкий розвиток сюжету, діалоги персонажів, несподівану трагічну розв'язку й контраст між надією та фатальним фіналом.

Ліро-епічний фольклорний твір козацької доби про героїчні події. Ознаки: астрофічність (немає строф), речитативне виконання під кобзу чи бандуру, тричастинна будова (заплачка — основна частина — славослів'я).

Група родинно-побутових пісень, які висміюють людські вади й комічні ситуації: лінощі, пияцтво, нерівний шлюб, невмілого парубка. Виконували розважальну й повчальну функцію.

Календарно-обрядові пісні літнього циклу, які супроводжували жнива — від зажинок до обжинок. Характерні образи: нива, женці, серп, сніп, вінок із колосся, «борода» (жмут незжатих колосків на полі).

Місцевість, де в квітні–травні 1648 р. козацьке військо Богдана Хмельницького здобуло першу велику перемогу над польськими військами. У пісні «Чи не той то хміль» згадується як «Жовта Вода»: «Не пий, Хмельницький, дуже Жовтої Води».

Прислівник, що означає «до світанку», «перед світанком». У назві пісні «Засвіт встали козаченьки» вказує на те, що козаки вирушили в похід ще затемна, до сходу сонця.

Початкова частина думи (також звана заплачкою), яка налаштовує слухача на трагічну розповідь. Часто містить заперечний паралелізм («то не … — то …») і картину природи. Не повторюється після кожної частини, на відміну від приспіву пісні.

Слова із суфіксами, що надають значення зменшеності й лагідності (серденько, рученьки, колисонька, голубонька). У родинно-побутових піснях передають ніжність, любов і турботу героїв.

Ліро-епічна пісня про конкретні історичні події й осіб. Строфічна, коротша за думу, призначена для співу. Зразки: «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то хміль».

Найдавніша група українського фольклору, яку виконували під час свят хліборобського календаря. Поділяються на три цикли: зимовий (колядки, щедрівки), весняний (веснянки, гаївки) і літній (русальні, купальські, жниварські). Мають магічну функцію — «накликати» врожай і добробут.

Мандрівний народний співець, який грає на кобзі (бандурі) й виконує історичні пісні та думи. У «Чорній раді» Божий чоловік — сліпий кобзар, що ходить без поводиря й викуповує невільників зібраними грошима.

Суспільно-побутові пісні про козаків-воїнів: походи, бойове побратимство, прощання з родиною, смерть у степу. Характерні образи — кінь, шабля, Січ, чорний ворон.

Жанр лірики, пісня, яку мати співає над колискою дитини, щоб заколисати її. Характерні ознаки: звертання до дитини, спокійна мелодійна інтонація, повтори, побажання долі. Вірш Симоненка «Лебеді материнства» має жанрові ознаки колискової.

Народна обрядова пісня, яку виконують на Різдво. Вірш Антонича «Різдво» стилізований під колядку: має короткі рядки, перехресне римування й урочистий настрій, але водночас поєднує християнський сюжет із природно-космічним світовідчуттям.

Суспільно-побутові пісні про безправне становище кріпаків: панщина, знущання пана чи економа, мрія про волю, прокляття панові.

Календарно-обрядові пісні літнього циклу, які співали в ніч на Івана Купала (свято літнього сонцестояння). Характерні образи: вогонь, вінки на воді, цвіт папороті, деревце Марена чи Купайло. Провідний мотив — кохання й доля.

Форма віршованого твору, у якій герой або героїня говорить від першої особи, безпосередньо висловлюючи свої почуття, думки й переживання. У пісні «Віють вітри, віють буйні» дівчина звертається до відсутнього милого, створюючи ефект сповіді.

Мандрівний співець, який виконував народні думи під супровід ліри — колісного струнного інструмента. Разом із кобзарями й бандуристами належав до основних виконавців дум.

Ліро-епічний твір із конкретним автором, який свідомо використовує народні баладні мотиви, образи й форму (трагічний сюжет, метаморфози, символи). Має єдиний канонічний текст, на відміну від народної балади.

Героїня народної думи «Дума про Марусю Богуславку», дівка-бранка, попівна з Богуслава, яка стала дружиною турецького пана, але, ризикуючи життям, визволила сімсот козаків із неволі, а сама назавжди лишилася в Туреччині.

Центральна героїня однойменного роману у віршах Ліни Костенко. Дочка козака Гордія Чурая, талановита співачка з Полтави, чиї пісні стали народними. Горда, чесна, вірна своєму коханню. Після зради Гриця Бобренка стала причиною його смерті: Гриць випив зілля, яке Маруся приготувала для себе. Її засудили до страти, але помилували завдяки гетьманському універсалу, який привіз Іван Іскра. Її образ уособлює народну душу й долю митця в суспільстві.

Фантастичне перетворення людини на дерево, квітку чи птаха в народній баладі. Символізує незворотну зміну долі, покарання за провину або вічну пам'ять про трагедію (дівчина стає тополею, мати — зозулею, козак — явором).

Зв'язок між двома або більше текстами, коли один твір містить посилання, цитату або елемент іншого твору. У «Наталці Полтавці» Іван Котляревський використав народну пісню «Віють вітри, віють буйні», щоб глибше розкрити образ героїні.

Головний герой історичної пісні «Ой Морозе, Морозенку», ідеалізований образ козака-захисника. Прототипом вважають полковника Станіслава Мрозовицького (Морозенка), соратника Богдана Хмельницького.

Суспільно-побутові пісні про бідняків, які служать у чужих людей: важка праця, мізерна платня, самотність, соціальна нерівність.

Анонімний ліро-епічний пісенний твір усної народної творчості з напруженим, переважно трагічним сюжетом, фантастичними або символічними елементами, строфічною будовою й діалогами. Існує в багатьох усних варіантах.

Війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. проти польської шляхти за незалежність. Першу перемогу в цій війні козаки здобули під Жовтими Водами 1648 р.

Людина, яка перебуває в неволі, полонена; у думі — козаки, які тридцять років томляться в кам'яній темниці на Чорному морі.

Символічний образ у пісні «Віють вітри, віють буйні», що уособлює лихо, розлуку й непевну долю. Буйний вітер гне дерева — так само горе гне серце дівчини. Постійний епітет «буйні» підкреслює руйнівну силу стихії.

У баладі «Ой летіла стріла» зозуля — символ туги, самотності й материнської скорботи. Три зозулі — це перевтілені мати, миленька й сестра загиблого, що прилітають оплакати його.

У баладі «Ой летіла стріла» стріла, що летить з-за синього моря, — символ несподіваної смерті й лихої долі. Вона вбиває вдовиного сина далеко від дому.

Художній прийом, коли розповідь ведеться через чергування запитань і відповідей. У баладі «Ой летіла стріла» ця будова рухає сюжет: «Ой летіла стріла... Ой де ж вона впала? — На вдовинім полі. Кого ж вона вбила? — Вдовиного сина».

Група родинно-побутових пісень, які відображають любовні переживання: зустрічі, освідчення, розлуку, чекання, тугу, зраду, нерівний шлюб. Характерна ознака — ліризм, емоційність, увага до внутрішнього світу героїв.

Прийняти мусульманську віру (від «бусурман» — назва мусульман в українській народній традиції); у думі — синонім до «потурчитися», яким Маруся сама себе засуджує.

Донька священника (попа); у думі — означення Марусі, яка походить із родини священника з міста Богуслава.

Стилістична фігура, у якій явища природи зіставляються з внутрішнім станом людини. Природа і людина ніби віддзеркалюють одна одну. Класичний зразок: «Віють вітри, віють буйні, / Аж дерева гнуться; / Ой як болить моє серце, / А сльози не ллються» — буря в природі відповідає болю в серці.

Суспільно-побутові пісні про примусовий набір до армії (рекрутчину): проводи, плач матері, «лоб забрили», довга служба на чужині, смерть далеко від дому.

Спосіб виконання дум — наспівна декламація, ритмізоване мовлення з підвищеннями й пониженнями голосу, проміжне між звичайною мовою й співом. Мелодія речитативу підпорядкована тексту.

Твори усної народної творчості, у яких зображено особисте й родинне життя людини: кохання, шлюб, стосунки в сім'ї, виховання дітей. Герой такої пісні — просто людина, а не представник суспільного стану (козак, чумак, наймит).

Календарно-обрядові пісні літнього циклу, які виконували на Русальному (Зеленому) тижні після Трійці. Характерні образи: русалки, вода, полин, любисток, зелене гілля (клечання).

Курган у степу на Донеччині, який у пісні «Ой Морозе, Морозенку» став місцем героїчної загибелі полковника. У народній творчості — символ героїчної смерті й вічної пам'яті.

У баладі «Ой летіла стріла» сльози матері перетворюються на Дунай (безмежне горе), сестри — на криницю (глибоке, але обмежене горе), а милої — на суху землю (швидкоплинна печаль). Це символічне зображення різної глибини любові.

Постійний епітет в українському фольклорі, що означає далекий, чужий край. У баладі «Ой летіла стріла» стріла летить «з-за синього моря», тобто з далекої, ворожої території.

Завершальна частина думи, у якій кобзар прославляє героїв твору, звертається до слухачів і до Бога з побажаннями. Типова формула: «Слава не вмре, не поляже однині довіка!».

Пісні, у центрі яких — типова доля людини певного суспільного стану (козака, чумака, рекрута, кріпака, наймита), а не окрема історична подія чи родинні стосунки.

Смисловий період у думі, що об'єднує кілька нерівноскладових рядків і завершує певну думку. На відміну від строфи в пісні, тиради мають різну довжину (від 3–4 до 10–12 рядків).

Довга тонка жердина, яку встромляють у землю біля куща хмелю, щоб рослина вилася по ній угору. У пісні «Чи не той то хміль» тичина — символ опори, а хміль, що в'ється, — символ сили й зростання.

Процес переходу авторського твору в усну народну творчість, коли твір втрачає зв'язок із конкретним автором, починає побутувати в різних варіантах і сприймається як народний. Саме так пісні, приписувані Марусі Чурай, стали фольклором.

Сталий образ у народній творчості, який має закріплене традицією значення. Наприклад, калина — дівоча краса й кохання, барвінок — вірність, зозуля — туга й самотність.

Доба Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького. До цього періоду належить історична пісня «Ой Морозе, Морозенку».

Суспільно-побутові пісні про чумаків — селян-візників, які волами на мажах везли сіль із Криму та рибу з Дону. Мотиви — довга дорога, хвороба й смерть у степу, туга за домом.

Польська знать, дворянство. У народній мові їх називали «ляхами». У пісні «Чи не той то хміль» шляхта — головний ворог, над яким козаки перемагають і з якого насміхаються.

Календарно-обрядова пісня зимового циклу, яку співають на Щедрий вечір — напередодні Нового року (31 грудня; за старим стилем — 13 січня). Характерний приспів: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!». Найвідоміша щедрівка — народний «Щедрик» (відомий у хоровій обробці Миколи Леонтовича).