Глосарій

Складне речення, частини якого поєднані лише інтонацією й змістом, без сполучників і сполучних слів. Між частинами ставлять кому, крапку з комою, двокрапку або тире.

Парні знаки (дві коми, два тире, дужки), які виділяють конструкцію з обох боків: звертання, вставні слова, відокремлені звороти, підрядну частину всередині речення. Обидва знаки пояснюють одним правилом.

Особа або предмет, що виконує дію, позначену дієсловом-присудком або дієприслівником; у реченні виражається підметом (називним відмінком).

Одиничні знаки (кома, двокрапка, тире, крапка з комою), які розділяють частини складного речення, однорідні члени або інші синтаксичні одиниці. Кожен такий знак має окреме правило.

Віршована цитата — це цитата з поетичного твору, записана з дотриманням віршових рядків. Її не виділяють лапками, а зберігають авторське розташування рядків. Епіграф теж пишуть без лапок.

Вказівне слово (той, такий, там, туди, тоді, так, стільки) — це член головної частини складнопідрядного речення, зміст якого конкретизує підрядна частина; воно не є засобом зв'язку.

Головна частина — це частина складнопідрядного речення, від якої ставлять питання до підрядної частини; вона граматично незалежна й може існувати без підрядної.

Діалог — це розмова двох або кількох осіб. Кожну репліку діалогу пишуть з нового рядка, перед нею ставлять тире, лапок не вживають.

Підрядна частина складнопідрядного речення, яка називає подію, всупереч якій відбувається дія головної частини. Відповідає на питання «незважаючи на що?», «всупереч чому?». Приєднується сполучниками хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що, попри те що.

Сурядні сполучники, що вказують на одночасність, послідовність подій або наслідок: і (й), та (= і), та й, ні... ні, і... і. Поєднують граматично рівноправні частини складносурядного речення.

Сполучник, який приєднує з'ясувальну підрядну частину до головної й не є членом речення. До з'ясувальних сполучників належать: що, щоб, як, ніби (наче, мов), чи.

Перетворення дослівного висловлювання на підрядну частину складнопідрядного речення зі сполучниками що (розповідне), чи (питальне) або щоб (спонукальне), зі зміною займенників і дієслівних форм з погляду автора переказу.

Розділовий знак (;), який ставлять між частинами безсполучникового складного речення, коли ці частини значно поширені й мають власні розділові знаки (найчастіше коми) або коли частини віддалені за змістом, хоч і становлять одне речення.

Поєднання різних типів підрядності (послідовної, однорідної, неоднорідної) в одному складнопідрядному реченні з трьома й більше підрядними частинами.

Підрядна частина, яка виражає наслідок або висновок зі змісту всієї головної частини, стоїть лише після головної частини й приєднується сполучником так що.

Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення, за яких друга частина виражає наслідок або висновок з першої; між частинами можна вставити сполучники тому або так що.

Тип підрядного зв'язку, за якого підрядні частини різних видів пояснюють те саме слово чи всю головну частину або однакові підрядні частини пояснюють різні слова головної частини. Також називається паралельною підрядністю.

Непряма мова — це спосіб передачі чужого висловлювання не дослівно, а від імені автора, у формі підрядної з'ясувальної частини складнопідрядного речення. Наприклад: Він сказав, що прийде завтра.

Непряме питання — це підрядна з'ясувальна частина, що передає зміст питального речення, але не має знака питання в кінці. Приєднується до головної частини за допомогою частки чи (для питань без питального слова) або питального слова (хто, що, коли, де тощо).

Пояснення, чому в певному місці речення стоїть той чи інший розділовий знак, на основі граматичного правила: межа частин складного речення, відокремлений член, вставне слово, звертання, однорідні члени, порівняльний зворот тощо.

Підрядна частина складнопідрядного речення, яка виконує функцію обставини в головній частині, відповідає на обставинні питання (де? коли? як? чому? навіщо? за якої умови? всупереч чому?) і поділяється на підрядні місця, часу, способу дії і ступеня, причини, мети, умови, допустові та порівняльні.

Тип підрядного зв'язку, за якого дві або більше підрядних частин одного виду пояснюють те саме слово головної частини (або всю головну частину), відповідають на те саме питання й поєднані сполучниками і, та, або чи без сполучників.

Дві або більше підрядних частин, які залежать від однієї головної частини й відповідають на те саме питання. Між однорідними підрядними кому не ставлять, якщо вони поєднані одиничним сполучником і (й), та (= і), або, чи, і ставлять, якщо сполучника немає або сполучник повторюється.

Два або більше присудків, які стосуються одного підмета, відповідають на те саме питання й утворюють одну граматичну основу. Наприклад: Вітер ущух і розігнав хмари — присудки ущух і розігнав однорідні.

Іменник (або займенник, ужитий як іменник), який пояснює означальний засіб — дієприкметниковий зворот чи підрядна означальна частина; від нього ставимо питання який? чий?. До складу звороту чи підрядної частини не входить. Наприклад: «Стежка, протоптана дітьми, вела до річки» — стежка; «Лист, який написав дідусь, лежав на столі» — лист.

Два тире, які виділяють вставлену конструкцію з обох боків усередині речення: одне перед нею, друге після неї. Якщо прибрати вставлену конструкцію, речення залишається граматично правильним.

Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення, за яких частини перелічують одночасні або послідовні події. Між частинами можна вставити сполучник і, а розділовий знак — кома (або крапка з комою, якщо частини поширені).

Підрядна частина складнопідрядного речення, яка розкриває зміст слова в головній частині зі значенням мовлення, думки, почуття, сприймання або волевиявлення й відповідає на питання непрямих відмінків (що? чого? про що? чим?).

Підрядна частина складнопідрядного речення, яка пояснює іменник (або займенник, ужитий як іменник) у головній частині, відповідає на питання який? чий? і приєднується сполучними словами який, чий, котрий, що, де, куди, звідки, коли. Це розгорнуте означення, виражене цілою предикативною одиницею.

Підрядна частина — це частина складнопідрядного речення, яка граматично залежить від головної частини, приєднується до неї підрядним сполучником або сполучним словом і відповідає на питання від головної частини.

Підрядна частина, яка називає мету дії головної частини, відповідає на питання навіщо? для чого? з якою метою? і приєднується сполучниками щоб, для того щоб, з тим щоб, аби.

Обставинна підрядна частина, яка вказує на місце або напрямок дії, відповідає на питання де? куди? звідки?, приєднується сполучними словами де, куди, звідки й пояснює дієслово-присудок або вказівне слово там, туди, звідти в головній частині.

Підрядна частина, яка називає причину того, про що йдеться в головній частині, відповідає на питання чому? з якої причини? і приєднується сполучниками бо, тому що, через те що, оскільки, адже, завдяки тому що.

Обставинна підрядна частина, яка пояснює в головній частині вказівне слово так, настільки, такий, стільки, до того й відповідає на питання як? яким способом? якою мірою? наскільки?; приєднується сполучниками що, щоб, як, наче, ніби, мов і сполучними словами як, наскільки, скільки.

Підрядна частина складнопідрядного речення, яка називає умову, за якої відбувається чи відбулася б дія головної частини. Відповідає на питання «за якої умови?». Приєднується сполучниками якщо, якби, коли (= якщо), раз, як (= якщо).

Обставинна підрядна частина, яка вказує на час дії головної частини, відповідає на питання коли? відколи? доки? як довго?, приєднується сполучниками коли, як, поки, доки, відколи, щойно, як тільки, після того як та іншими часовими сполучниками.

Підрядна частина складнопідрядного речення, яка порівнює зміст головної частини з іншою ситуацією. Відповідає на питання «як?», «подібно до чого?». Приєднується сполучниками як, мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито. Має граматичну основу, на відміну від порівняльного звороту.

Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення, за яких друга частина образно порівнює зміст першої; між частинами можна вставити сполучники ніби, наче, мов, немов.

Тип підрядного зв'язку, за якого підрядні частини утворюють ланцюжок: перша підрядна залежить від головної, друга — від першої підрядної, третя — від другої і т. д. Кожна наступна підрядна пояснює слово в попередній підрядній частині.

Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення, за яких друга частина розкриває, пояснює зміст першої. Між частинами можна вставити сполучення а саме, а розділовий знак — двокрапка. У першій частині часто трапляються слова одне, таке, так, ось що.

Слово в головній частині складнопідрядного речення, зміст якого розкриває підрядна частина. У з'ясувальних конструкціях це дієслово (сказати, знати, хотіти), прикметник (радий, певен), слово стану (відомо, шкода) або іменник (думка, новина) зі значенням мовлення, думки, почуття чи сприймання.

Просте речення, яке має одну граматичну основу й додаткові ускладнювальні засоби: однорідні члени, звертання, вставні слова або речення, відокремлені члени (дієприкметникові, дієприслівникові, порівняльні звороти).

Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення, за яких зміст другої частини протиставляється змісту першої; між частинами можна вставити сполучники а або але.

Сурядні сполучники, що виражають протиставлення або зіставлення: а, але, та (= але), проте, зате, однак. Перед ними кома ставиться завжди, навіть за наявності спільного другорядного члена.

Дослівно передане чуже висловлювання, яке беруть у лапки й пишуть з великої букви. Пряма мова зберігає всі особливості оригінального мовлення: інтонацію, лексику, граматичні форми.

Одиниця пунктуації — конкретний розділовий знак у певній позиції в реченні, який можна пояснити відповідним пунктуаційним правилом. Наприклад, тире між підметом і присудком — це одна пунктограма.

Норма української мови, яка визначає, який саме розділовий знак треба поставити в певній синтаксичній конструкції та чому. Наприклад: «кома між частинами складносурядного речення перед сполучником і».

Означення, виражене не одним словом (прикметником, дієприкметником), а цілою підрядною частиною складнопідрядного речення. Підрядна означальна частина виконує ту саму синтаксичну роль, що й звичайне означення в простому реченні, але має власний присудок.

Графічний символ (крапка, кома, тире, двокрапка, крапка з комою, дужки, лапки тощо), який слугує для смислового, інтонаційного й граматичного членування тексту.

Сурядні сполучники, що вказують на чергування або взаємовиключення подій: або, чи, або... або, то... то, не то... не то, чи то... чи то. При повторюваних розділових сполучниках кому ставлять перед другим і наступними.

Пряма мова, яку переривають слова автора. Якщо розірвано одне речення, використовують схему «П, — а, — п». Якщо слова автора стоять між двома реченнями — схему «П, — а. — П».

Постановка коми всередині складеного підрядного сполучника — перед що, щоб, як, — коли перед сполучником стоять частки не, лише, тільки, саме, навіть, особливо або вставне слово, або на першу частину падає логічний наголос. Перша частина сполучника при цьому переходить до головної частини речення.

Синтаксична синонімія — це здатність різних синтаксичних конструкцій (підрядної частини складного речення та члена чи звороту простого речення) передавати той самий зміст без зміни смислу, часу дії й виконавця.

Конструкції, що мають однаковий зміст, але різну граматичну будову, наприклад підрядна означальна частина і дієприкметниковий зворот.

Сполучник, що складається з кількох слів, наприклад: тому що, через те що, для того щоб, після того як, перед тим як, незважаючи на те що, так що. Кому здебільшого ставлять перед усім сполучником, але за певних умов (після часток не, лише, саме, навіть або вставного слова) сполучник розчленовують комою всередині.

Складне речення, що має щонайменше три граматичні основи (частини), між якими використано два або три різні види синтаксичного зв'язку: сурядний, підрядний, безсполучниковий. На різних межах частин засоби зв'язку різні.

Сполучникове складне речення, у якому одна частина (підрядна) залежить від іншої (головної). Від головної до підрядної можна поставити питання; частини поєднують підрядні сполучники (що, щоб, бо, якщо) або сполучні слова (який, чий, де, коли).

Сполучникове складне речення, частини якого граматично рівноправні й поєднані сурядними сполучниками (і, а, але, або, то... то). Від однієї частини до іншої не можна поставити питання.

Частина конструкції з прямою мовою, яка вказує, кому належить висловлювання (він сказав, вона запитала, автор зазначає), і визначає розділові знаки залежно від своєї позиції.

Зв'язки між частинами безсполучникового складного речення, які визначають вибір розділового знака: перелічувальні (одночасність або послідовність подій — кома), пояснювальні (друга частина розкриває зміст першої — двокрапка), причинові (друга частина називає причину — двокрапка), доповнювальні (друга частина доповнює дієслово сприймання — двокрапка), а також протиставні, умовні, часові та наслідкові (тире).

Вказівне слово в головній частині складнопідрядного речення (той, такий, там, тоді, так, то тощо), на яке вказує підрядна частина: «Хто шукає, той знайде». Слова то, так після підрядної частини («Якщо…, то…», «Коли…, то…») виконують роль співвідносного слова або другої частини подвійного сполучника; їх наявність скасовує кому на стику сполучників.

Другорядний член речення (здебільшого обставина), що одночасно стосується обох частин складносурядного речення. За наявності спільного другорядного члена кому між частинами, поєднаними одиничним і (й), та (= і), або, чи, не ставлять.

Складне речення, частини якого поєднані сполучниками (сурядними або підрядними) або сполучними словами. Поділяється на складносурядні й складнопідрядні речення.

Місце в реченні, де поряд опиняються два сполучники, що належать до різних частин: сурядний і підрядний (і коли, але якщо) або два підрядні (що якщо, що коли). Кома на стику сполучників ставиться, якщо підрядну частину можна вилучити без перебудови речення й далі немає слів то, так, але.

Графічний запис будови складнопідрядного речення, у якому квадратні дужки [ ] позначають головну частину, круглі дужки ( ) — підрядну частину, а всередині дужок зазначають сполучник або сполучне слово.

Трикрапка — це розділовий знак у вигляді трьох крапок, яким позначають пропуск слів у цитаті. Трикрапку ставлять на місці пропущених слів, завжди всередині лапок, а не за ними.

Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення, за яких перша частина називає умову, а друга — наслідок; між частинами можна вставити сполучник якщо.

Елементи простого речення, які не утворюють нової граматичної основи, але додають додаткову інформацію або виражальність: однорідні члени, звертання, вставні слова й речення, відокремлені члени (дієприкметникові, дієприслівникові, порівняльні звороти).

Цитата — це дослівно наведений уривок з тексту чи висловлювання, яким автор підтверджує або ілюструє свою думку. Слова цитати змінювати не можна, а її автора треба обов'язково назвати.

Кожна граматична основа в складному реченні разом із залежними від неї словами. Частиною складного речення може бути двоскладне, односкладне або неповне речення.

Висловлювання іншої особи, яке передають у тексті. Чуже мовлення можна відтворити дослівно (пряма мова) або переказати (непряма мова).