Глосарій

Абревіатура — це скорочене позначення, утворене з перших літер або частин слів повної назви. Ініціальні абревіатури (ООН, ЄС, МОН, НБУ, ЗСУ) мають рід головного слова повної назви, за яким узгоджують прикметники й дієслова минулого часу.

Апостроф пишемо перед я, ю, є, ї після букв б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р, коли вони позначають звукосполучення з [й] (комп'ютер, прем'єра, бар'єр). Не пишемо, коли я, ю лише пом'якшують приголосний (бюро, пюре, мюзикл).

Форма префікса, що змінюється залежно від фонетичних умов (наприклад, з- / с- / зі- — варіанти одного префікса).

Варіантна норма — це тип орфографічної норми, який допускає два або більше рівноправних способів написання одного слова. Наприклад, правопис 2019 року дозволяє паралельні варіанти: аудиторія — авдиторія, осені — осени, міф — міт.

Розряд прикметників, що означає ознаку предмета через його відношення до матеріалу, часу, місця, призначення або числа. Не має ступенів порівняння, не поєднується зі словом дуже. Замінюється конструкцією «іменник + прийменник + іменник».

Назва, що виділяє один окремий предмет серед однорідних: імена, прізвища, по батькові, псевдоніми, географічні назви, назви установ, творів. Пишеться з великої букви.

Власна назва географічного об'єкта (країни, міста, річки, гори, острова тощо), яка пишеться з великої букви. У географічних назвах правило дев'ятки діє так само, як у загальних.

Приголосний звук, що вимовляється без участі голосових зв'язок: к, п, т, ф, х, с, ш, ц, ч та інші. В українській мові префікс з- змінюється на с- лише перед глухими к, п, т, ф, х.

Іменник у називному відмінку, від якого залежать інші слова в повній назві; саме його рід і число визначають рід і число ініціальної абревіатури. Наприклад, у назві «Організація Об'єднаних Націй» головне слово — «організація» (ж. р.), тому ООН ухвалила.

Написання слова або частин слова через дефіс. Наприклад: будь-хто, по-українськи, все-таки, темно-синій.

Назва, що позначає цілий клас однорідних предметів, явищ або понять (місто, річка, письменник, стіл, радість). Пишеться з малої букви.

Застаріле написання — це спосіб написання слова, який був нормативним у попередній редакції правопису, але втратив чинність після ухвалення нової редакції. Наприклад, «проект», «півгодини», «віце-президент» — застарілі написання, які в завданнях НМТ уважають помилковими.

Написання слова разом, без пробілів і дефісів. Наприклад: ніхто, навесні, неправда, зате.

Суфікс, який надає слову значення маленького розміру або позитивного емоційного забарвлення (пестливості). Напр.: -ик (котик), -ок (синок), -ечк- (донечка), -оньк- (голівонька), -ус- (матуся).

Абревіатура, утворена з початкових букв кожного слова повної назви (НМТ, ООН, ЄС, ЗСУ). Пишемо її великими буквами разом, без крапок і пробілів. Читаємо або за назвами букв (НМТ [ен-ем-те]), або за звуками, як слово (ООН, НАТО).

Сполучний голосний (о, е, є), що з'єднує частини складного слова. Вживається в іменниках і прикметниках, які пишуться разом: водогін (о), землеробство (е), життєпис (є).

Розділовий знак, який використовують для оформлення умовних (символічних) назв видань, творів, підприємств, виробів, орденів, законів. В українському правописі вживають лапки « » (ялинки).

М'який знак пишемо після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо (ательє, досьє, мільйон, Ньютон), а також після м'якого л перед приголосним і в кінці слова (альбом, фільм, магістраль). Після твердого л ь не пишемо (бал, генерал, футбол).

Орган, що здійснює верховну владу в державі: Верховна Рада України (законодавча), Кабінет Міністрів України (виконавча), Конституційний Суд України та Верховний Суд (судова). У назвах таких органів усі повнозначні слова пишуть з великої букви.

Слово, яке не змінюється за відмінками й числами (не відмінюється). Серед запозичень це переважно слова, що закінчуються на голосний: таксі, журі, парі, поні.

Неповнота дії — значення префіксів недо-, над- і при-, яке вказує на те, що дію виконано не повністю, частково або недостатньо. Наприклад: недосолити (посолити менше, ніж треба), надкусити (куснути зверху, не до кінця), присісти (сісти трохи).

Написання слів або сполук окремо, через пробіл. Наприклад: ні з ким, на жаль, до речі, не знаю.

Орфографічна норма — це закріплене правилами написання слів, обов'язкове для всіх, хто користується українською мовою в писемній формі. Вона визначає, яке написання вважається правильним, а яке — помилковим.

Порушення норм правопису (орфографії) в письмовому тексті: неправильне написання слова, пропуск або зайва буква, неправильне вживання дефіса чи апострофа, помилка у великій букві тощо.

Словосполучення, у якому одне слово залежить від іншого (сільське господарство, висока якість). Прикметники, утворені від підрядних словосполучень, пишемо разом: сільськогосподарський, високоякісний.

Правило, за яким у загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються (клас, група, колектив), крім слів-винятків (брутто, ванна, тонна, вілла та ін.), а у власних назвах і на межі префікса й кореня подвоєння зберігається (Голландія, імміграція).

Вимова приголосного з додатковим підняттям середньої частини язика до твердого піднебіння, що на письмі передається м'яким знаком (ь), буквами і, я, ю, є та сполученням ьо після приголосного.

Орфографічне правило, за яким у словах іншомовного походження після букв д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед приголосним пишемо и, а в усіх інших позиціях — і.

Префікс — це значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів. Префікс додає до слова нове лексичне значення або змінює відтінок дії, на відміну від закінчення, яке змінює лише форму слова.

Префікс, що вказує на напрямок дії, завершеність або початок дії. Перед буквами к, п, т, ф, х змінюється на с- (сказати, спитати), перед іншими приголосними й голосними залишається з- (зробити, зшити, з'їсти).

Варіант префікса з-, який уживають лише в окремих словах зі збігом приголосних на початку кореня для зручності вимови, наприклад: зібрати, зігнути, зіпсувати, зірвати. В інших словах зі збігом пишемо з- або с-: зблизити, сплести.

Префікс напів- означає «не повністю», «частково». За правописом 2019 року його завжди пишемо разом із наступним словом: напівсонний, напівтемрява, напівпрозорий. Перед я, ю, є, ї ставимо апостроф: напів'європейський.

Префікс, що вказує на високий ступінь ознаки в прикметниках і прислівниках (прегарний = дуже гарний). Також пишеться в книжних словах (пресвятий, презирство) і в запозиченнях (президент, прем'єра).

Префікс, що має чотири основні значення: наближення (прибігти), приєднання (пришити), неповнота дії (присісти) та розташування поблизу (прибережний).

Префікс, що в українській мові трапляється лише в трьох словах: прізвище, прізвисько, прірва (та в похідних від них).

Префіксоїд — це службова частина слова, що за значенням і функцією нагадує префікс, але походить від самостійного слова (наприклад, віце-, екс-, обер-). За правописом 2019 року префіксоїди пишемо разом з основним словом.

Розряд прикметників, що означає належність предмета особі або тварині й відповідає на питання чий? (чия? чиє? чиї?). Утворюється за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн), -яч- (-ач-, -оч-).

Додаткова назва, яку людині дають за якоюсь характерною ознакою (рисою вдачі, зовнішністю, діяльністю). Прізвиська пишемо з великої букви: Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Данило Галицький.

Вигадане ім'я, яке людина обирає замість справжнього для творчої або публічної діяльності. Псевдоніми пишемо з великої букви: Леся Українка, Марко Вовчок, Остап Вишня.

Частини складного прикметника, між якими можна вставити сполучник «і» (наука і техніка → науково-технічний). Такі прикметники пишемо через дефіс.

Родове слово — це загальна назва (річка, місто, озеро, острів, пустеля тощо), за якою визначають рід незмінюваної географічної назви. Наприклад, для Міссісіпі родове слово — річка (жіночий рід), для Тбілісі — місто (середній рід): старовинне Тбілісі.

Власна назва, що складається з кількох слів (Верховна Рада України, Міністерство освіти і науки України). Правила великої букви в таких назвах залежать від типу об'єкта: для найвищих органів — усі слова з великої, для інших — лише перше слово й власні назви.

Слово, утворене з двох або більше основ, які з'єднані сполучним голосним о або е (водоспад, хлібороб) чи без нього (дит'ясла). Кожна основа зберігає своє лексичне значення.

Прикметник, утворений з двох або більше основ. Може писатися разом (від підрядних словосполучень, образних назв ознак) або через дефіс (від рівноправних частин, відтінків кольорів, проміжних сторін світу).

Слово, утворене з частин (переважно початкових) кількох слів, яке пишеться разом і з малої букви, якщо це загальна назва (профспілка, держбюджет, міськрада), або з великої, якщо це назва організації (Укрпошта, Укрзалізниця). Відмінюється як звичайний іменник і має рід свого останнього слова.

«Пів» — незмінюване слово, що означає «половина». За правописом 2019 року пишемо його окремо від іменника в родовому відмінку (пів години), через дефіс перед власною назвою (пів-Європи) або разом у складі цілісних слів (півострів).

Слово, запозичене з іншої мови (грецької, латинської, французької, англійської, німецької тощо), яке ввійшло в українську мову й пишеться за правилами українського правопису.

Загальна назва іншомовного походження, яка всупереч основному правилу зберігає подвоєння приголосних: брутто, нетто, ванна, тонна, мадонна, манна, панна, панно, мотто, білль, булла, вілла, пенні.

Слова, які звучать однаково або подібно, але пишуться по-різному й належать до різних частин мови. Наприклад: зате (сполучник) — за те (займенник з прийменником), щоб (сполучник) — що б (займенник з часткою).

Суфікс відносних прикметників, що пишеться після м'якого приголосного, шиплячого (ж, ч, ш, щ) та й, коли наголос падає на основу (грушевий, ситцевий, вишневий). Варіант -єв- пишеться після голосного, тобто на місці [й] (алюмінієвий), і після подовженого м'якого приголосного (життєвий).

Зменшено-пестливий суфікс іменників, який пишемо в усіх іменниках із шиплячим перед суфіксом (крім тих, що утворені від слів на -иця), а також в іменниках середнього роду: книжечка, ложечка, сонечко.

Суфікс присвійних прикметників, що пишеться після приголосного основи іменника I відміни (мамин, сестрин, Галин). Варіант -їн- пишеться після голосного (Маріїн, Зоїн). Перед -ин- приголосні г, к, х чергуються з ж, ч, ш (Ольжин, Наталчин, свекрушин).

Зменшено-пестливий суфікс іменників жіночого роду, який пишемо в словах, утворених від іменників із суфіксом -иц-: сестриця — сестричка, вулиця — вуличка.

Суфікс відносних прикметників, що пишеться після твердого приголосного основи (дубовий, степовий, класовий) незалежно від наголосу, а також після м'якого, шиплячого та й, коли наголос падає на закінчення -ий (бойовий, грошовий, польовий).

Зменшено-пестливі суфікси іменників. -оньк- пишемо після твердих приголосних основи (голівонька, берізонька), а -еньк- — після м'яких приголосних і шиплячих (доленька, рученька). В обох суфіксах після н пишемо м'який знак.

Слово, від якого утворено інше (похідне) слово. Наприклад, для слова «сестричка» твірним є «сестриця», а для «книжечка» — «книжка».

Символічна назва видання, твору, підприємства, виробу, яка не описує тип об'єкта, а дає йому власне ім'я. Такі назви беруть у лапки, а перше слово пишуть з великої букви (журнал «Дніпро», завод «Арсенал»).

Цілісне складне слово — це слово, утворене з частини пів- та іменника, яке називає окреме поняття, а не половину чогось. Такі слова пишемо разом: півострів, півмісяць, півкуля, півфінал, північ.

Редакція «Українського правопису», затверджена 22 травня 2019 року, яка внесла низку змін до орфографічних норм, зокрема щодо написання слів із коренем -проєкт-, правопису «пів», префіксоїдів віце-, екс- та паралельних варіантів запозичень. З 2025 року всі завдання НМТ враховують саме цю редакцію.