Глосарій

Апостроф (') — це графічний знак, який в українському письмі позначає тверду вимову попереднього приголосного перед я, ю, є, ї. Апостроф не є буквою і не входить до алфавіту, тому під час упорядкування слів за алфавітом його не враховують.

Сполучення літери н з ч, ш, щ, у яких м'який знак після н не пишуть (кінчик, тонший, Уманщина). Виняток становлять слова, де ь є в твірній основі: доньчин (від донька), няньчити (від нянька), бриньчати (від бринькати).

Буквосполучення йо передає звукосполучення [й] + [о], тобто два окремі звуки. Пишемо йо на початку слова (йод, його), після голосного (район, знайомий) і після приголосного, коли вимовляємо окремий [й] (батальйон, Соловйов).

Сполучення літери л з ц або ч, що виникають при чергуванні к з ц або ч (балка — балці, галка — галченя). У таких випадках м'який знак не пишуть. Якщо ж у початковій формі є ь (кулька), він зберігається (кульці).

Буквосполучення ьо позначає м'якість попереднього приголосного та звук [о]. Пишемо ьо тільки всередині слова після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н, р (сьогодні, льотчик, трьох). Не буває на початку слова й після голосного.

Губні приголосні — це звуки, які утворюються за участю губ: б, п, в, м, ф. Після них перед я, ю, є, ї ставлять апостроф (м'ята, п'ять), крім випадків, коли перед губним у корені стоїть інший приголосний, окрім р: свято, мавпячий, але черв'як, торф'яний, зв'язок.

Форма 3-ї особи однини та множини зворотних дієслів, у якій перед -ся пишемо м'який знак після т: сміється, вчиться, одягаються. Не плутати з формою 2-ї особи на -шся, де ь не пишемо.

Приголосні г, к, х, що творяться змиканням або зближенням задньої частини язика з піднебінням. В українській мові вони не мають парних м'яких звуків (перед і лише напівпом'якшуються), тому м'який знак після них не пишуть.

Ситуація, коли два м'які приголосні стоять поруч у слові. У таких випадках м'якість першого приголосного на письмі м'яким знаком не позначають (пісня, свято, кінця). Виняток — після л (пальці) та слова тьмяний, різьбяр.

Ситуація, коли основа твірного іменника закінчується на н, а прикметник утворено суфіксом -н-. На стику морфем виникає подвоєння нн: туман (туман-) + -н- = туманний, машина (машин-) + -н- = машинний.

Ситуація на стику морфем, коли префікс закінчується тією самою буквою, з якої починається корінь, або основа закінчується тією самою буквою, з якої починається суфікс чи постфікс. Саме збіг однакових приголосних спричиняє подвоєння букв на письмі.

Ситуація, коли в корені слова перед губним приголосним (б, п, в, м, ф) стоїть інший приголосний (крім р), який належить до того самого кореня. За правилом Українського правопису 2019 (§ 7, примітка), у такому разі апостроф перед я, ю, є не ставиться, оскільки ці букви позначають лише м'якість губного, а не звукосполуку з [й]. Приклади: свято, цвях, тьмяний.

Звукосполучення [йо] складається з двох звуків: приголосного [й] і голосного [о]. На письмі передаємо буквами йо. Наприклад: йод [йод], район [район], батальйон [батал'йон].

Група іменників жіночого роду з нульовим закінченням в називному відмінку однини (тінь, сіль, ніч, подорож, радість, матір). В орудному відмінку однини такі іменники можуть мати подовження приголосного.

Позиція м'якого приголосного перед наступним приголосним в одному слові, коли між ними немає голосного. У цій позиції після д, т, з, с, ц, дз, л, н пишемо м'який знак (батько, різьба, кільце).

Різновид звука [р], який вимовляється м'яко (з підняттям середньої частини язика до піднебіння). В українській мові м'який [р] стоїть на початку складу перед я, ю, є (бу-ряк, ря-бий). На письмі м'якість [р] перед я, ю, є не позначається окремим знаком, а апостроф після такого р не ставиться.

Буква ь, яка на письмі позначає м'якість попереднього приголосного. В українській мові м'який знак може стояти лише після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н (а перед о — ще й р).

Місце в слові, де закінчується префікс і починається корінь. Якщо на цій межі перед губним приголосним кореня стоїть приголосний префікса, то апостроф ставиться, оскільки слово без префікса вже має апостроф (в'язати → зв'язати, м'який → розм'якнути). Щоб визначити межу, треба розібрати слово за будовою.

Ненаголошений голосний — це голосний звук, який вимовляється з меншою силою, ніж наголошений, і тому звучить невиразно. В українській мові ненаголошені [е] та [и] наближаються один до одного, тому букву обирають за перевірним словом, а не на слух.

Голосний [о] в складі, на який не падає наголос. В українській мові вимовляється чітко, але перед складом із наголошеним [у] або [і] наближається до [у]; на письмі завжди позначається літерою о.

Відмінкова форма, що відповідає на питання ким? чим? і вказує на знаряддя, засіб або спосіб дії. В іменниках III відміни однини має закінчення -ю, перед яким приголосний основи може подовжуватися (тінню, сіллю).

Орфограма — це написання в слові, яке відповідає певному правилу правопису або традиції. Наприклад, ненаголошений е чи и в корені — це орфограма, яку треба перевіряти за правилом або словником.

Слово або група слів, написання яких не підпорядковується основному правилу й потребує запам'ятовування. Наприклад: свіжості, щоці, нашої, чорнило, вечоріти (о перед м'яким), книжечок, ложечок (е перед твердим).

Орфографічний словник — це довідник, у якому подано нормативне написання слів. За ним перевіряють написання словникових слів, які не підпорядковуються правилам. На НМТ користуватися словником не можна.

Перевірне слово — це форма того самого слова або спільнокореневе слово, у якому сумнівний голосний опиняється під наголосом. Наприклад, для слова сестра перевірним є слово сестри, де наголос падає на е в корені.

Суфікси, що надають слову пестливого або зменшувального значення. У них завжди пишемо м'який знак: біленький, голівонька, малесенький, свіжісінький.

Графічне позначення подовженого м'якого приголосного або збігу однакових приголосних двома однаковими буквами (нн, тт, лл, сс, дд, зз, цц, жж, чч, шш).

Орфографічне явище, за якого на стику префікса й кореня, основи й суфікса, основи дієслова й постфікса -ся або частин складноскороченого слова пишуть дві однакові букви замість однієї, якщо обидві морфеми починаються/закінчуються на ту саму букву.

Фонетичне явище, коли м'який приголосний звук (д', т', з', с', ц', л', н', ж', ч', ш') після голосного перед я, ю, є, і вимовляється довше за звичайний; на письмі це передають двома однаковими буквами (знання [знан':а]).

М'якість приголосного перед о позначаємо буквосполученням ьо. Воно вказує, що приголосний (д, т, з, с, ц, дз, л, н, р) вимовляємо м'яко, а далі йде голосний [о]. Наприклад: сьогодні [с'огодн'і], льон [л'он].

Зворотний постфікс -ся (-сь), який додається після закінчення дієслова й указує на зворотність дії. У дієсловах минулого часу чоловічого роду, основа яких закінчується на с, додавання постфікса -ся створює збіг однакових приголосних і спричиняє подвоєння сс.

Орфографічне правило: після ж, ч, ш, щ, дж, й пишемо о перед твердим приголосним і перед складом з а, о, у; пишемо е перед м'яким приголосним і перед складом з е чи давнім и.

Родовий відмінок множини — відмінкова форма іменника, яка відповідає на питання кого? чого? в множині. В українській мові має три типи закінчень: -ів (-їв), -ей та нульове закінчення.

Роздільна вимова — це вимова, за якої твердий приголосний і наступний голосний звук вимовляються окремо, зі вставним звуком [й]. На письмі її позначають апострофом: м'ята [мйата], п'є [пйе].

Слово, утворене з двох або більше основ, які з'єднані сполучним голосним о або е (водоспад, хлібороб) чи без нього (дит'ясла). Кожна основа зберігає своє лексичне значення.

Слово, утворене з частин (переважно початкових) кількох слів, яке пишеться разом і з малої букви, якщо це загальна назва (профспілка, держбюджет, міськрада), або з великої, якщо це назва організації (Укрпошта, Укрзалізниця). Відмінюється як звичайний іменник і має рід свого останнього слова.

Словникове слово — це слово, написання якого не можна перевірити наголосом, тому його слід запам'ятовувати або звіряти з орфографічним словником. Приклади: левада, кишеня, минулий, лимон.

Слово, запозичене зі староцерковнослов'янської мови. У прикметниках-старослов'янізмах зберігається суфікс -енн-, тому їх пишуть з нн: священний, блаженний, огненний, божественний.

Суфікси, за допомогою яких утворюють прикметники, що пишуться з одним н. Суфікс -ан- (-ян-) указує на матеріал або ознаку (піщаний, дерев'яний, скляний). Суфікс -ин- (-їн-) уживають у присвійних прикметниках від назв тварин і птахів (лебединий, солов'їний).

Наголошені суфікси прикметників, що пишуться з нн. Суфікс -енн- указує на велику міру ознаки (страшенний, здоровенний). Суфікс -анн- (-янн-) указує на можливість або неможливість дії (невблаганний, незрівнянний).

Суфікси прикметників, у яких завжди пишемо м'який знак: близький, український, донецький. Винятки, які треба запам'ятати: баский, різкий, боязкий, в'язкий — у них ь не пишемо.

Твердий [р] — це звук [р], який стоїть у кінці складу перед я, ю, є, ї. У таких випадках він вимовляється твердо, тому перед я, ю, є, ї ставлять апостроф: бур'ян, пір'я, подвір'я. Якщо р починає склад, він м'який, і апостроф не потрібен: буряк, рясно.

Приголосний звук, який вимовляється без додаткового підняття середньої частини язика до піднебіння. Твердими бувають усі приголосні, а м'які пари мають лише д, т, з, с, ц, дз, л, н, р (день — дядько, лук — люк). Перед твердим приголосним після шиплячих і й пишемо о: пшоно, чорний.