Глосарій

Те саме, що подвійний наголос: два або більше нормативних варіантів наголошування одного слова, які не змінюють його значення.

Форма дієслова на -но, -то, яка виражає дію без указання на особу або виконавця. Вживається в безособових реченнях. Наприклад: дАно, напИсано, зрОблено.

Іменник, утворений від дієслова й здебільшого такий, що називає дію або її результат: екіпірування (від екіпірувати), спорядження (від спорядити), обговорення (від обговорити).

Форма іменника, що відповідає певному відмінку (називному, родовому, давальному, знахідному, орудному, місцевому, кличному) і числу (однина або множина).

Особлива форма дієслова, що означає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке? які? Поєднує дієслівні ознаки (вид, час, стан) та прикметникові ознаки (рід, число, відмінок).

Незмінна форма дієслова, що означає додаткову дію, яка супроводжує основну дію, виражену присудком. Відповідає на питання що роблячи? або що зробивши?. У реченні виконує роль обставини. Має ознаки дієслова (вид, перехідність, зворотність) і прислівника (незмінність).

Вид дієслова, що означає завершену дію або її результат і відповідає на питання що зробити? (написати, прочитати, збудувати). Дієслова доконаного виду не мають форми теперішнього часу.

Слово, що прийшло з іншої мови й пристосувалося до української вимови, правопису та граматики: театр (з грецької), шлюб (з польської), кавун (з тюркських мов).

Техніка запам'ятовування, за якої до вивченого матеріалу повертаються через дедалі більші проміжки часу (наприклад, через 1, 3, 7 і 14 днів). Це допомагає перенести знання з короткочасної пам'яті в довготривалу.

Незмінна початкова форма дієслова, що відповідає на питання що робити? або що зробити? й не має часу, особи, числа та роду (читати, нести, учитися).

Розряд числівників, що означає кількість предметів або абстрактне число й відповідає на питання скільки? Поділяється на цілі (п'ять, сто), дробові (дві треті, півтора) та збірні (двоє, троє).

Перенесення норм однієї мови (найчастіше рідної або російської) на іншу мову, що спричиняє помилки, зокрема в наголошенні слів.

Виділення одного зі складів слова силою голосу. Наголошений голосний вимовляють чіткіше й довше, ніж ненаголошені. У словниках позначають знаком ´, у тестових завданнях — виділеною буквою.

Ситуація, коли наголос у слові падає на корінь або іншу частину основи, а не на закінчення. Характерна для іменників жіночого роду на -а в множині (сЕстри, дОчки) та кличному відмінку (сЕстро, дОчко).

Закінчення -ий (або його відмінкові форми -ого, -ому), на яке падає наголос у прикметнику: черговИй, черговОго, текстовИй, фаховИй. У відмінюванні наголос лишається на закінченні.

Префікс, на який падає наголос у слові, наприклад: ви- у слові вИпадок, за- у слові зАгадка, по- у слові пОзначка.

Непрямі відмінки — родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий, тобто всі відмінки, крім називного (кличний до непрямих не зараховують). Саме в непрямих відмінках більшість числівників змінює форму: п'яти, п'ятьом, п'ятьма, на п'яти.

Наголос, який залишається на тому самому складі в усіх відмінкових формах однини й множини. Наприклад: кулінАрія — кулінАрії — кулінАрією.

Наголос, який відповідає сучасній літературній нормі української мови, зафіксований в офіційних словниках і додатку до програми НМТ.

Слова, які пишуться однаково, але різняться наголосом і значенням. Наприклад: зАмок (фортеця) — замОк (пристрій), мУка (страждання) — мукА (борошно), Атлас (карти) — атлАс (тканина).

Два слова, які пишуться однаково, але мають різний наголос і різне значення (кОпчений — копчЕний, пІдданий — піддАний). Розрізняти їх можна лише за контекстом — частиною мови й значенням у словосполученні чи реченні.

Правила літературної вимови, зокрема правила наголошування слів. Фіксуються в орфоепічних словниках. Для НМТ норму задає додаток «Перелік слів із нормативним наголосом».

Помилка у вимові слова, зокрема в наголошенні, наприклад: вимова «випАдок» замість нормативного «вИпадок».

Словник, який фіксує нормативну літературну вимову слів, зокрема їхній наголос. Для підготовки до НМТ основним джерелом є додаток до програми, а не повний орфоепічний словник.

Форми дієслова в теперішньому або майбутньому часі, які змінюються за особами (1-ша, 2-га, 3-тя) і числами (однина, множина). Наприклад: прошУ (1 ос. одн.), прОсиш (2 ос. одн.), прОсимо (1 ос. мн.).

Займенник, що використовується для формулювання питання або для зв'язку частин складного речення (хто, що, який, чий, котрий).

Два рівноправні нормативні місця наголосу в тому самому слові з тим самим лексичним значенням, зафіксовані в орфоепічному словнику. Наприклад: зАвжди і завждИ.

Розряд числівників, що означає порядок предметів при лічбі й відповідає на питання котрий? (котра? котре? котрі?). Змінюється за родами, числами й відмінками, як прикметник (перший, п'ята, соте, двадцять перші).

Прийменник, утворений від іншої частини мови (найчастіше від прислівника або іменника), наприклад: посередині (від іменника середина), усередині.

Дієслово, утворене додаванням префікса (від-, до-, за-, на-, пере-, при-, ви- тощо) до кореня або основи твірного дієслова. Наголос префіксального дієслова може збігатися з наголосом твірного або змінюватися залежно від префікса.

Прислівник, утворений додаванням префікса до іншого прислівника або прикметника, наприклад: з- + далеко = здалека, зо- + зло = зозла.

Службова частина мови, що виражає залежність іменника, числівника або займенника від інших слів у реченні (в, на, під, над, посередині).

Це самостійна частина мови, яка означає ознаку предмета й відповідає на питання який? (яка? яке? які?) або чий? (чия? чиє? чиї?). Рід, число й відмінок прикметника залежать від іменника, з яким він узгоджується.

Незмінна повнозначна частина мови, що означає ознаку дії, стану або іншої ознаки й відповідає на питання як? де? коли? звідки? куди? (швидко, високо, вчора, здалека).

Вільний наголос, який може падати на будь-який склад і будь-яку частину слова (префікс, корінь, суфікс або закінчення) залежно від слова. На відміну від фіксованого наголосу, його місце не визначається правилом.

Наголос, який змінює своє місце в різних граматичних формах одного й того самого слова, наприклад: водА — вОду — вОди, писАти — пишУ — пИшеш.

Числівник, що має два корені й пишеться одним словом: одинадцять — дев'ятнадцять, двадцять, тридцять, п'ятдесят — вісімдесят, двісті — дев'ятсот. Приклади: сімсот, п'ятдесят, двадцять.

Частини мови, що не мають лексичного значення й не змінюються: прийменники, сполучники, частки. Вони служать для зв'язку слів у реченні або для надання додаткових відтінків значення.

Слова, що мають спільний корінь і походять від одного праслов'янського або іншомовного джерела, наприклад: падати і випадок, тратити і витрата.

Суфікс відносних прикметників, що пишеться після твердого приголосного основи (дубовий, степовий, класовий) незалежно від наголосу, а також після м'якого, шиплячого та й, коли наголос падає на закінчення -ий (бойовий, грошовий, польовий).

Слово, від якого утворено інше (похідне) слово. Наприклад, для слова «сестричка» твірним є «сестриця», а для «книжечка» — «книжка».