Глосарій

Дієприкметник, що називає ознаку предмета, який сам виконує дію. Твориться за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-) (теперішній час) та -л- (минулий час).

Особлива форма дієслова, що означає ознаку предмета за дією, яку він сам виконує в теперішньому часі (той, хто діє). В українській мові має суфікси -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), але вживається обмежено: більшість таких форм — кальки, які потребують заміни іменником, прикметником або підрядною частиною.

Складена (двослівна) форма наказового способу для 3-ї особи, утворена сполученням частки хай або нехай з дієсловом у теперішньому або простому майбутньому часі: хай пише, нехай прийдуть.

Уживання звичайного (особового) дієслова в безособовому значенні, коли дієслово втрачає підмет і набуває значення стихійної дії: Пахне медом (пор. Квіти пахнуть), Вітром зірвало дах (пор. Вітер зірвав дах).

Дієслово, що означає дію або стан без виконавця; при ньому немає й не може бути підмета. Має лише три форми: 3-тю особу однини (світає, морозить), середній рід минулого часу (світало, морозило) та інфінітив (світати, морозити).

Незмінна частина мови, яка виражає почуття, волевиявлення або спонукання, але не називає їх. Не має граматичних категорій і не є членом речення (крім випадків уживання в ролі іншої частини мови).

Особа або предмет, що виконує дію, позначену дієсловом-присудком або дієприслівником; у реченні виражається підметом (називним відмінком).

Форма прислівника, що вказує на більший вияв ознаки порівняно з іншим предметом, явищем або звичайною мірою. Утворюється суфіксами -іше, -ше (проста форма) або словами більш, менш + початкова форма (складена форма).

Прикметник, утворений безпосередньо від дієслова (варити → варений, пекти → печений). В українській мові такі прикметники пишуться з одним н, крім слів на -анн-, -енн- зі значенням неможливості дії.

Означення, яке інтонаційно й пунктуаційно виділяється в реченні. Дієприкметниковий зворот стає відокремленим означенням, коли стоїть після означуваного іменника, перед особовим займенником, має обставинне значення або відірваний від означуваного слова.

Іменник, яким в українській мові замінюють ненормативний активний дієприкметник теперішнього часу-кальку. Наприклад: завідуючий -> завідувач, бажаючі -> охочі, відпочиваючі -> відпочивальники, початкуючий -> початківець, працюючі -> працівники.

Звук [л], який з'являється між губним приголосним (б, п, в, м, ф) основи дієслова та особовим закінченням у 1-й особі однини й 3-й особі множини дієслів II дієвідміни: любити → люблю, люблять; купити → куплю, куплять; робити → роблю, роблять. В інших особових формах вставний л відсутній: любиш, купиш, робиш.

Написання прислівників через дефіс у таких випадках: по- + -ому, -ему, -ськи, -цьки, -зьки; по- + порядковий числівник; прислівники з будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, де-не-; повтори слів і сполучення синонімів (далеко-далеко, тихо-мирно, віч-на-віч).

Тип змінювання дієслова за особами й числами в теперішньому та простому майбутньому часі. В українській мові розрізняють першу (I) і другу (II) дієвідміни. У минулому часі дієвідміни немає.

Особлива форма дієслова, що означає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке? які? Поєднує дієслівні ознаки (вид, час, стан) та прикметникові ознаки (рід, число, відмінок).

Дієприкметник, що виражає минулу дію. Активні мають суфікс -л- (почорнілий, зів'ялий), пасивні — суфікси -н-, -ен- (-єн-), -т- (написаний, зроблений, розбитий).

Активний дієприкметник, утворений від основи 3-ї особи множини дієслова: I дієвідміна — суфікс -уч- (-юч-), II дієвідміна — суфікс -ач- (-яч-). Пасивних дієприкметників теперішнього часу на -м- в українській мові немає.

Дієприкметник, що виступає головним членом речення (присудком), відповідає на питання «який? яка? яке?» і стоїть після підмета. У такій ролі не з дієприкметником пишеться окремо: Робота не закінчена; Трава не скошена.

Колишній активний дієприкметник теперішнього часу, який утратив дієслівні ознаки (вид, час) і став звичайним прикметником, що виражає постійну ознаку. Наприклад: квітучий сад, колючий дріт, киплячий чайник, сидячий спосіб життя. Такі слова є нормативними й не потребують заміни.

Дієприкметник разом із залежними від нього словами; у реченні виконує роль поширеного означення. Наприклад: прочитана вчора, вкритий снігом, протоптана дітьми. Межі звороту охоплюють дієприкметник і всі залежні від нього слова; означуване слово до звороту не входить.

Незмінна форма дієслова, що означає додаткову дію, яка супроводжує основну дію, виражену присудком. Відповідає на питання що роблячи? або що зробивши?. У реченні виконує роль обставини. Має ознаки дієслова (вид, перехідність, зворотність) і прислівника (незмінність).

Дієприслівник, що означає завершену додаткову дію, яка передує основній. Утворюється від основи інфінітива (або минулого часу) дієслова доконаного виду за допомогою суфіксів -вши (після голосного) або -ши (після приголосного, з чергуванням о, е → і). Відповідає на питання що зробивши?.

Дієприслівник, що означає незавершену додаткову дію, одночасну з основною. Утворюється від основи 3-ї особи множини теперішнього часу: для I дієвідміни за допомогою суфіксів -учи (-ючи), для II дієвідміни — -ачи (-ячи). Відповідає на питання що роблячи?.

Дієприслівник разом із залежними від нього словами. У реченні виконує роль обставини, називає додаткову дію того самого діяча. Звичайно відокремлюється комами, крім випадків фразеологізмів та прислівникового значення.

Різновид керування, за якого дієслово вимагає від залежного іменника чи займенника певного відмінка. Наприклад: дякувати кому (давальний відмінок), хворіти на що (знахідний відмінок), завідувати чим (орудний відмінок).

Спосіб дієслова, що описує реальну дію в теперішньому, минулому або майбутньому часі (читаю, читав, прочитаю, читатиму). Дієслова дійсного способу змінюються за часами, особами й числами, а в минулому часі — за родами й числами.

Дія, що супроводжує основну дію, виражену присудком. Виражається дієприслівником. Додаткова дія може бути одночасною з основною (для недоконаного виду) або передувати їй (для доконаного виду). У реченні не є присудком, а виступає обставиною.

Вид дієслова, що означає завершену дію або її результат і відповідає на питання що зробити? (написати, прочитати, збудувати). Дієслова доконаного виду не мають форми теперішнього часу.

Дієвідміна, що має особові закінчення: -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять). Характерна ознака — голосні и, ї, а, я в закінченнях. Наприклад: робити (роблю, робиш, роблять), кричати (кричу, кричиш, кричать).

Вигук, що передає почуття мовця: радість, біль, здивування, страх, захоплення, обурення тощо. Наприклад: ах, ой, ох, ура, леле, фу.

Частка, що виражає заперечення: не (заперечує дію чи ознаку) і ні (підсилює заперечення або вживається в конструкціях ні... ні...).

Службова частина мови, що вживається для заперечення. З дієсловами й дієприслівниками пишеться окремо (крім слів, що без не не вживаються). З дієприкметниками — разом або окремо залежно від наявності залежних слів, протиставлення та синтаксичної ролі.

Слово, що імітує звуки природи, тварин або предметів. Близьке до вигуків, але його функція — відтворювати звучання, а не виражати почуття. Наприклад: кукуріку, няв, гав, бух, тук, кап, дзень, тік-так.

Відмінок, що відповідає на питання кого? що?. Форми на -но, -то керують знахідним відмінком без прийменника: роботу виконано, книжку прочитано, двері відчинено.

Смислова ознака прикметників на -анн-, -енн-, які описують предмет або явище, щодо якого певна дія неможлива: нездоланний (якого не можна здолати), неоціненний (якого не можна оцінити). Це головний маркер для написання нн.

Незмінна початкова форма дієслова, що відповідає на питання що робити? або що зробити? й не має часу, особи, числа та роду (читати, нести, учитися).

Словосполучення або граматична конструкція, утворена за зразком іншої мови (найчастіше російської) шляхом буквального перекладу, що порушує норми української мови. Наприклад: «по бажанню» замість за бажанням, «при умові» замість за умови, «згідно наказу» замість згідно з наказом.

Тип підрядного зв'язку, за якого головне слово (дієслово, іменник, прикметник, прислівник, числівник, а також прийменник) вимагає від залежного іменника чи займенника певного відмінка. Наприклад: дякувати (кому?) вам, завідувати (чим?) кафедрою, завідувач (чого?) кафедри, п'ять (кого?) студентів.

Частка, яка вносить у речення смислові відтінки: питальні (чи, хіба, невже), підсилювальні (навіть, же, -бо, -таки), обмежувально-видільні (лише, тільки), вказівні (ось, от, он), стверджувальні (так, авжеж), порівняльні (ніби, мов, наче).

Форма прислівника, що вказує на найбільший або найменший вияв ознаки серед усіх предметів або явищ. Утворюється додаванням префікса най- до простої форми вищого ступеня, а також підсиленням частками як-, що- (якнайшвидше, щонайменше) або складеною формою найбільш, найменш + прислівник.

Спосіб дієслова, що виражає спонукання до дії: наказ, прохання, пораду, заклик (пиши, пишіть, пишімо, хай пише). Не має часу.

Вид дієслова, що означає дію в процесі, без указівки на завершення, і відповідає на питання що робити? (писати, читати, будувати). Дієслова недоконаного виду мають форми всіх трьох часів.

Непрямі відмінки — родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий, тобто всі відмінки, крім називного (кличний до непрямих не зараховують). Саме в непрямих відмінках більшість числівників змінює форму: п'яти, п'ятьом, п'ятьма, на п'яти.

Слово з не, яке можна замінити синонімом без не: неправда (брехня), невеселий (сумний), недалеко (близько). Якщо заміна можлива — пишемо разом.

Закінчення, яке не виражене жодним звуком (літерою), але має граматичне значення. Виявляється порівнянням з іншими формами слова (стіл — стол-а). Позначається порожнім квадратиком (□).

Додаткове значення причини або допусту, якого може набувати дієприкметниковий зворот перед означуваним словом. Якщо зворот указує не просто на ознаку, а на причину дії (відповідає на питання чому? або хоч що?), його відокремлюють комою. Наприклад: «Стомлені довгою дорогою, туристи швидко заснули» (= тому що були стомлені).

Іменник (або займенник, ужитий як іменник), який пояснює означальний засіб — дієприкметниковий зворот чи підрядна означальна частина; від нього ставимо питання який? чий?. До складу звороту чи підрядної частини не входить. Наприклад: «Стежка, протоптана дітьми, вела до річки» — стежка; «Лист, який написав дідусь, лежав на столі» — лист.

Частина дієслова без суфікса інфінітива -ти (-ть) і постфікса -ся. Використовується для визначення дієвідміни: дієслова з основою на -и- (крім бити, вити, лити, пити, шити та похідних), на -і- (якщо і в теперішньому часі випадає) та на -а- після ж, ч, ш, щ, й належать до II дієвідміни. Наприклад: носити (основа носи-), сидіти (основа сиді-), кричати (основа крича-).

Дія, виражена присудком речення. У реченні з дієприслівниковим зворотом основна дія і додаткова дія (дієприслівник) мають виконуватися одним виконавцем — підметом.

Форма дієслова теперішнього або майбутнього часу, яка вказує на особу (1-шу, 2-гу, 3-тю) й число (однину або множину). Особові форми утворюються від основи інфінітива за допомогою особових закінчень (ходжу, ходиш, ходить, ходимо, ходите, ходять).

Змінна частина дієслова, що вказує на особу й число. В українській мові особові закінчення розрізняють за дієвідмінами: у I дієвідміні це -еш, -е, -емо, -ете, -уть (-ють), а в II — -иш, -ить, -имо, -ите, -ать (-ять).

Сполучник, що складається з двох частин, як-от не тільки..., а й; не лише..., але й; як..., так і; хоч..., але. Кома ставиться перед другою частиною такого сполучника.

Дієприкметник, що називає ознаку предмета, на який спрямовано дію. Твориться від перехідних дієслів за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-), -т-.

Спосіб розрізнення прислівників (пишемо разом) і сполучень прислівникового типу (пишемо окремо): якщо між прийменником та іменником можна вставити означення (прикметник, займенник) або іменник уже має залежне слово, то це окреме сполучення; якщо ні — це прислівник.

Дієвідміна, що має особові закінчення: -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють). Характерна ознака — голосні е, є, у, ю в закінченнях. Наприклад: писати (пишу, пишеш, пишуть), співати (співаю, співаєш, співають).

Підрядна означальна частина складного речення, якою замінюють дієприкметниковий зворот з ненормативним активним дієприкметником теперішнього часу. Утворюється за схемою: сполучне слово «який» (або «що») + дієслово в потрібній формі. Наприклад: «учні, навчаючіся в ліцеї» -> «учні, які навчаються в ліцеї».

Сполучник, який приєднує залежну частину складнопідрядного речення до головної. Наприклад: що, щоб, бо, якщо, коли, хоч, тому що, мов, наче.

Частка, що підсилює заперечення, коли воно вже є або мається на увазі: Ні хмаринки на небі; Ні слова не сказав. Також виступає як повторюваний сполучник ні... ні при однорідних членах: Ні брат, ні сестра не прийшли.

Спосіб творення прислівників, за якого те саме слово або його основа повторюються для підсилення значення. Такі прислівники завжди пишемо через дефіс: далеко-далеко, ледь-ледь, ось-ось, давним-давно.

Сполучник, який повторюється перед кожним (або майже кожним) однорідним членом речення: і...і, ні...ні, або...або, то...то, чи...чи, не то...не то. При повторюваних сполучниках кома ставиться перед другим і наступними.

Прийменник, утворений від іншої частини мови (найчастіше від прислівника або іменника), наприклад: посередині (від іменника середина), усередині.

Префікс, що означає неповноту дії, меншу від норми. З ним дієслова пишуться разом: недочувати (погано чути), недооцінювати, недоїдати (голодувати), недосипати (мало спати). Відрізняй від не + до- (не завершив дію), коли пишемо окремо: не доїв кашу.

Службова частина мови, що виражає залежність іменника, числівника або займенника від інших слів у реченні (в, на, під, над, посередині).

Різновид керування, за якого головне слово (прийменник) вимагає від залежного іменника чи займенника певного непрямого відмінка. Наприклад: згідно з + орудний відмінок, відповідно до + родовий відмінок, завдяки + давальний відмінок.

Сполука, що складається з прийменника та іменника, який зберігає своє лексичне значення, відмінкову форму й здатність мати при собі залежне слово. Такі сполуки завжди пишуться окремо. Приклади: до школи, на горі, без води.

Незмінна повнозначна частина мови, що означає ознаку дії, стану або іншої ознаки й відповідає на питання як? де? коли? звідки? куди? (швидко, високо, вчора, здалека).

Прислівник, утворений від дієприкметника за допомогою суфікса -о. Зберігає одну літеру н, якщо твірний дієприкметник має одне н: зосереджено (зосереджений), стримано (стриманий), схвильовано (схвильований).

Прислівник, утворений за допомогою префікса по- від прикметника чи займенника. Якщо такий прислівник має закінчення -ому або -ему, або суфікс -ськи, -цьки, -зьки, його пишемо через дефіс (по-новому, по-українськи). Якщо цих показників немає, пишемо разом (помалу, потроху).

Прислівник, утворений від якісного прикметника або дієприкметника за допомогою суфікса -о (високо, швидко, стримано) або -е (гаряче, блискуче, добре). Суфікс -е вживають у прислівниках від прикметників на -чий та в словах добре, зле.

Зіставлення двох понять, ознак або дій за допомогою сполучника а, яке вимагає окремого написання не: не правда, а вигадка; не веселий, а сумний; не далеко, а близько.

Частини мови, що мають лексичне значення, відповідають на питання й виконують синтаксичну роль у реченні. До них належать: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово (з дієприкметником і дієприслівником) та прислівник.

Форма наказового способу, виражена одним словом — дієсловом зі спеціальним закінченням. В українській мові це форми 2-ї особи однини (пиши), 2-ї особи множини (пишіть) і 1-ї особи множини (пишімо, пишім, станьмо, читаймо).

Форма майбутнього часу, утворена поєднанням допоміжного дієслова буду, будеш, буде... та інфінітива недоконаного виду; пишеться двома словами (буду писати, будеш читати, будемо будувати).

Форма ступеня порівняння, що утворюється поєднанням допоміжного слова (більш, менш, найбільш, найменш) із початковою формою прислівника. Наприклад: більш швидко, менш зручно, найбільш вдало, найменш помітно.

Прийменник, що складається з двох або трьох окремих слів, які разом виконують роль прийменника. Складені прийменники завжди пишуться окремо: у зв'язку з, відповідно до, згідно з, під час.

Сполучник, що складається з кількох слів і пишеться окремо. Наприклад: тому що, через те що, для того щоб, так що, після того як, дарма що.

Форма майбутнього часу, утворена від інфінітива недоконаного виду додаванням закінчень -му, -меш, -ме, -мемо, -мете, -муть; пишеться одним словом (писатиму, читатимеш, будуватиме).

Прийменник, утворений з кількох основ, що є одним словом. Складні прийменники з початковим з- пишуться через дефіс (з-за, з-під, з-поміж), інші — разом (понад, посеред, задля, щодо).

Прислівник, утворений з кількох основ або з прийменника та повнозначного слова (іменника, прикметника, займенника, числівника чи іншого прислівника). Такі прислівники здебільшого пишемо разом, крім випадків, передбачених правилом про дефіс.

Дієслова та дієприслівники, у яких не- є частиною кореня або префікса, що злився з коренем. Без не такі слова не існують у мові або втрачають сенс. Приклади: ненавидіти, нездужати, непокоїтися, нехтувати, неволити. Їх завжди пишемо разом.

Частка, яка входить до складу займенників і прислівників, утворюючи нові слова: аби-, де-, -сь, будь-, -небудь, ні- (абихто, дехто, хтось, будь-хто, де-небудь, ніколи).

Частини мови, що не мають лексичного значення й не змінюються: прийменники, сполучники, частки. Вони служать для зв'язку слів у реченні або для надання додаткових відтінків значення.

Слова, які звучать однаково або подібно, але пишуться по-різному й належать до різних частин мови. Наприклад: зате (сполучник) — за те (займенник з прийменником), щоб (сполучник) — що б (займенник з часткою).

Стійке сполучення прийменника з іменником, яке виконує в реченні ту саму синтаксичну роль, що й прислівник (обставини), але пишеться окремо, бо іменник зберігає своє лексичне значення й відмінкову форму. Приклади: без кінця, до речі, на жаль, уві сні, день у день.

Займенник або прислівник, що з'єднує частини складнопідрядного речення й одночасно є членом речення (на відміну від сполучника). Наприклад: що, який, котрий, де, куди.

Службова частина мови, яка з'єднує однорідні члени речення або частини складного речення. Сполучник незмінний і не є членом речення.

Вигук, що закликає до дії, привертає увагу або виражає наказ. Наприклад: гей, агов, цить, геть, марш, ну.

Запрошення виконати дію разом із мовцем. В українській мові виражається формою 1-ї особи множини наказового способу: ходімо, працюймо, заспіваймо. Уживання конструкції «давайте + дієслово» є калькою і вважається помилкою.

Граматична категорія прислівників на -о, -е, утворених від якісних прикметників, яка виражає більший або найбільший вияв ознаки дії. Має вищий і найвищий ступені, кожен з яких може бути простим (синтетичним) або складеним (аналітичним).

Форма ступеня порівняння, утворена від іншої основи, ніж початкова форма. В українській мові суплетивними є форми: добре — краще, погано — гірше, багато — більше, мало — менше.

Сполучник, який з'єднує рівноправні одиниці: однорідні члени речення або частини складносурядного речення. Поділяються на єднальні (і, та, ні... ні), протиставні (а, але, проте, зате) та розділові (або, чи, то... то).

Наголошені суфікси прикметників (-анн- / -янн- та -енн-), у яких пишеться нн, коли слово має значення неможливості (зрідка — можливості) дії: нездоланний, невблаганний, нескінченний.

Суфікси, за допомогою яких утворюють пасивні дієприкметники минулого часу. Ці суфікси завжди дають одне н у слові: сказаний (-н-), зроблений (-ен-), спечений (-ен-). Навіть основа дієслова, що закінчується на н, не подвоюється з суфіксом: здійснений, об'єднаний.

Прикметник або дієприкметник, від якого утворено прислівник. Написання прислівника (н або нн, суфікс -о чи -е) залежить від написання твірного прикметника: старанно ← старанний (нн), неждано ← нежданий (н).

Спосіб дієслова, що виражає бажану або можливу за певної умови дію; твориться формою минулого часу + частка би (б), яку пишемо окремо (прочитав би, зробила б). Не має часу.

Незмінна дієслівна форма, утворена від пасивного дієприкметника заміною закінчення (написаний — написано, розбитий — розбито). Виступає головним членом безособового речення, керує знахідним відмінком (роботу виконано).

Частка, яка служить для творення граматичних форм: би (б) — умовного способу, хай, нехай — наказового способу 3-ї особи, най-, як-, що- — найвищого ступеня порівняння.

Стійке словосполучення з дієприслівником, яке втратило значення додаткової дії й сприймається як єдине ціле з присудком. Такі звороти не відокремлюють комами: працювати не покладаючи рук, сидіти склавши руки.

Однаково звучні слова, що належать до різних частин мови. Їхнє значення й граматичну роль визначає лише контекст. Приклади: що, як, так, та, було, коло, навколо.

Частка — службова частина мови, яка надає слову або реченню додаткових відтінків значення (навіть, лише, хіба) або служить для творення форм слів (би, хай, най-).

Закономірна зміна одного приголосного звука на інший у межах однієї морфеми залежно від граматичної форми слова. В особових формах дієслів II дієвідміни чергування відбувається в 1-й особі однини: д — дж (ходити — ходжу), з — ж (возити — вожу), с — ш (просити — прошу), т — ч (платити — плачу), ст — щ (чистити — чищу), зд — ждж (їздити — їжджу).

Слово або словосполучення, що виконує синтаксичну роль у реченні: підмет, присудок, додаток, означення або обставина. Самостійні частини мови зазвичай є членами речення (крім звертань і вставних слів), службові — ні.

Форма дієслова, що вказує на те, що дію виконує той, хто говорить (я). У теперішньому та простому майбутньому часі дієслів II дієвідміни має закінчення -у (-ю) і часто супроводжується чергуванням приголосних основи: ходити → ходжу, любити → люблю.