Глосарій

Потужна область високого атмосферного тиску, що формується взимку над Сибіром через сильне вихолоджування суходолу. Спричиняє ясну, безхмарну й морозну погоду, а також сухий зимовий мусон. Також називається Сибірським антициклоном.

Штучне вирощування риби, молюсків (мідій, устриць), ракоподібних і водоростей у контрольованих морських або прісноводних умовах. Аквакультура зменшує тиск на дикі популяції риби, але може спричиняти забруднення води в місцях розведення.

Найвища точка Південної Америки (≈ 6960 м), розташована в Аргентині в Андах. Є найвищою вершиною Західної й Південної півкуль. Не є вулканом, на відміну від Котопахі чи Чимборасо.

Молодий кайнозойський складчастий пояс, що простягається від Піренейського півострова через Альпи, Карпати, Кавказ до Гімалаїв і Паміру. Характеризується високою сейсмічністю та наявністю найвищих гір світу.

Найбільша низовина світу (понад 5 млн км²), розташована в центральній і східній частині Південної Америки. Лежить у прогині давньої Південноамериканської платформи між Гвіанським і Бразильським щитами. Висота переважно не перевищує 200 м, поверхня дуже рівна.

Найдовша гірська система суходолу (≈ 9000 км), що простягається вздовж усього західного узбережжя Південної Америки. Утворилися в результаті альпійської складчастості через субдукцію океанічної плити Наска під Південноамериканську плиту. Характеризуються високою сейсмічною активністю, діючими вулканами й багатими родовищами руд кольорових металів.

Високогірне плато в Андах між Західною та Східною Кордильєрами, також відоме як Альтиплано. Розташоване на висоті приблизно 3,5–4 км. На території нагір'я лежить солончак Уюні — найбільший солончак світу, багатий на літій.

Південна полярна область Землі, яка включає материк Антарктиду, прилеглі частини Тихого, Атлантичного та Індійського океанів (Південний океан) і острови (наприклад, Південні Шетландські).

Ділянка суходолу в Антарктиді, вільна від льоду, де можуть рости мохи, лишайники та водорості. Найбільші оазиси розташовані на узбережжі та Антарктичному півострові.

Давні складчасті гори на сході Північної Америки, що утворилися в герцинську епоху горотворення (палеозой). Сильно зруйновані, мають середні висоти (найвища точка — гора Мітчелл, ≈ 2037 м), пологі схили й заокруглені вершини. Простягаються приблизно на 2500 км від Ньюфаундленду до Алабами.

Пустеля, що утворилася на висохлому дні Аральського моря. Її площа перевищує 50 000 км². Соляно-пилові бурі з Аралкуму розносять солі й залишки пестицидів на сотні кілометрів, засолюючи ґрунти й погіршуючи здоров'я людей.

Підземний резервуар води, що залягає між водонепроникними шарами гірських порід. Великий Артезіанський басейн в Австралії (площа близько 1,7 млн км²) дає солонувату воду для напування худоби.

Прибережна пустеля на півночі Чилі, одна з найсухіших на Землі. Утворилася внаслідок дії холодної Перуанської течії, бар'єру Анд і тропічного поясу високого тиску.

Давня докембрійська платформа, що становить основу більшої частини Африки. Складена кристалічними породами, виходить на поверхню у вигляді щитів. Зумовлює переважання в рельєфі плато, плоскогір'їв і нагір'їв.

Найглибше озеро світу (глибина ≈ 1642 м), тектонічного походження, розташоване на півдні Східного Сибіру. Містить близько п'ятої частини поверхневих прісних вод планети. З Байкалу витікає річка Ангара.

Велике плоскогір'я на сході Південної Америки, утворене на Бразильському щиті давньої Південноамериканської платформи. Висота коливається від 300 до 1500 м, окремі вершини сягають ≈ 2900 м. Багате на залізні руди, марганець, золото й алмази.

Ваді — сухі русла річок у пустелях Африки (Сахара, Калахарі), які наповнюються водою лише після рідкісних злив. Більшу частину року вони залишаються сухими, але під час дощів можуть перетворюватися на бурхливі потоки.

Найбільша система коралових рифів у світі (понад 2000 км), що простягається вздовж північно-східного узбережжя Австралії в Кораловому морі. Об'єкт Світової природної спадщини ЮНЕСКО.

Система давніх (переважно герцинських) гір, що простягається вздовж усього східного узбережжя Австралії. Найвища точка — гора Косцюшко (2228 м) в Австралійських Альпах. Хребет затримує вологу пасатів, створюючи дощову тінь.

Система з п'яти прісних озер (Верхнє, Мічиган, Гурон, Ері, Онтаріо) на кордоні США й Канади; найбільша за площею система прісних озер світу; улоговини мають льодовиково-тектонічне походження; стік — через річку Святого Лаврентія в Атлантичний океан.

Високі рівнини (понад 1500 м на заході) біля підніжжя Кордильєр, що підвищуються в західному напрямку. Сформувалися на плиті Північноамериканської платформи й зазнали підняття під час горотворення в Кордильєрах.

Гілея — вологі екваторіальні ліси Африки, що ростуть у басейні Конго та на узбережжі Гвінейської затоки. Характеризуються багатоярусністю, вічнозеленістю, великою кількістю ліан, червоно-жовтими фералітними ґрунтами й надзвичайно багатим тваринним світом.

Опущена ділянка земної кори між двома паралельними розломами. У Східноафриканських розломах грабени заповнені водою й утворюють глибокі видовжені озера, зокрема Танганьїка та Ньяса.

Період антропогену, коли потужний льодовиковий покрив із центром у Скандинавії вкривав північ Європи й частину Західного Сибіру. Наслідки: моренні горби, озерні улоговини, фіорди, водно-льодовикові низовини.

Міжнародний договір, підписаний 1959 року, який проголошує Антарктиду зоною миру й науки, забороняє військову діяльність, ядерні вибухи та поховання радіоактивних відходів, а територіальні претензії «заморожує». Україна приєдналася 1992 року.

Найнижча точка Північної Америки (≈ −86 м), розташована в Великому Басейні, у штаті Каліфорнія (США). Є западиною в пустельній місцевості.

Територія з дуже малою кількістю опадів, що розташована з підвітряного боку гірського хребта; вологе повітря втрачає вологу на навітряних схилах, а за горами залишається сухим; у Північній Америці дощова тінь Кордильєр зумовлює сухість Великого Басейну.

Вид рослини або тварини, який трапляється лише на певній території й ніде більше на Землі. В Австралії більшість видів є ендеміками через тривалу ізоляцію материка.

Округлі мінеральні утворення на дні океану, що містять марганець, нікель, кобальт і мідь. Поширені на глибинах 4–6 км, особливо в Тихому океані.

Велика рівнина на молодій Західносибірській плиті, одна з найбільших низовин світу. Має дуже рівну поверхню, сильну заболоченість і потужний осадовий чохол, у якому залягають нафта й газ.

Втрата коралами симбіотичних одноклітинних водоростей (зооксантел) через підвищення температури води, закиснення океану або забруднення. Корали біліють і, якщо стрес триває, гинуть. Масові знебарвлення зафіксовані на Великому Бар'єрному рифі.

Савани з чагарниками на Бразильському плоскогір'ї в субекваторіальному та тропічному поясах Південної Америки.

Величезний виступ кристалічного фундаменту Північноамериканської платформи навколо Гудзонової затоки. Складений давніми магматичними й метаморфічними породами (граніти, гнейси, кварцити). Багатий на рудні корисні копалини: залізо, нікель, мідь, золото, уран.

Найбільше озеро світу (площа ≈ 370 тис. км²), безстічне, солонувате. Рівень води приблизно на 28 м нижче рівня Світового океану. Розташоване на межі Європи й Азії. До його басейну належить Волга — найдовша річка Європи.

Найдовша гірська система Північної Америки (понад 6000 км), що простягається вздовж Тихоокеанського узбережжя від Аляски до Центральної Америки. Це молоді гори мезозойської й альпійської складчастості, де є діючі вулкани (Сент-Геленс, Попокатепетль) і відбуваються землетруси (розлом Сан-Андреас).

Найпівнічніша, найпівденніша, найзахідніша або найсхідніша материкова точка певного материка. Координати крайніх точок дають змогу визначити протяжність материка з півночі на південь та із заходу на схід.

Тимчасовий водотік у пустелях і напівпустелях Австралії, що наповнюється водою лише після сильних злив, а решту часу являє собою сухе русло.

Форма рельєфу на Канадському щиті з переважними висотами 300–600 м. Має горбистий рельєф, численні озера, моренні пасма й згладжені скелі — сліди давнього материкового зледеніння.

Характер утворення, дрейфу й танення морського льоду в Північному Льодовитому океані. Включає багаторічну дрейфуючу кригу в центральній частині, сезонне замерзання й трансарктичний дрейф.

Суцільний шар льоду, що вкриває поверхню материка. Антарктичний льодовиковий покрив містить близько 90 % льоду Землі, його середня товщина ≈ 2 км, а найбільша перевищує 4 км.

Трав'янисті савани, що займають Орінокську низовину на півночі Південної Америки в субекваторіальному поясі з чітко вираженими вологим літнім і сухим зимовим сезонами.

Найглибше місце Світового океану, розташоване в Тихому океані. Максимальна глибина — приблизно 11 022 м (за шкільними атласами).

Величезний масив суходолу з материковою земною корою, оточений з усіх боків водами Світового океану. На Землі шість материків: Євразія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Антарктида, Австралія.

Унікальна зона в Замбії та на півдні Демократичної Республіки Конго, де в давніх породах платформи зосереджені величезні поклади мідних і кобальтових руд. ДР Конго — світовий лідер із видобування кобальту.

Стійкий вітер, що змінює напрямок за порами року. Літній південно-західний мусон приносить в Індію ≈ 3/4 річних опадів (червень — вересень), а зимовий мусон є сухим. Від мусону критично залежить урожай рису, бавовнику й інших культур.

Поверхневі течії в північній частині Індійського океану, які змінюють напрямок двічі на рік залежно від сезону мусонів: узимку рухаються на захід, улітку — на схід. Це унікальна особливість Індійського океану.

Велика піднята ділянка земної поверхні з абсолютними висотами понад 500 м, що характеризується поєднанням плато, плоскогір'їв і гірських масивів. В Африці нагір'я поширені на платформі (Ахаггар, Тібесті, Ефіопське нагір'я).

Заповідна територія, де охорону природи поєднують із рекреацією, туризмом і екологічною освітою. Перший у світі національний парк — Єллоустон (США, 1872 р.). Приклади: Серенгеті, Канайма, Гранд-Каньйон.

Оаза — ділянка в пустелі, де підземні води виходять близько до поверхні або на поверхню, що дозволяє рости рослинам (насамперед фініковим пальмам) і займатися землеробством. Оази Сахари живляться водою з великих артезіанських басейнів, зокрема Нубійського водоносного горизонту.

Територія, річки якої не досягають Світового океану, а впадають у безстічні водойми (озера, моря-озера) або губляться в пісках. Євразія має найбільшу область внутрішнього стоку серед материків, до якої належать басейни Каспійського й Аральського морів, озера Балхаш і Таримської западини.

Сукупність тисяч островів у центральній і південно-західній частині Тихого океану, що включає Меланезію, Мікронезію, Полінезію та Нову Зеландію. Разом з Австралією утворює частину світу «Австралія й Океанія», але материком не є.

Деградація земель у посушливих, напівпосушливих і сухих субгумідних районах, спричинена кліматичними змінами та діяльністю людини (перевипас, розорювання, вирубування рослинності). Призводить до втрати родючості ґрунтів і наступу пустелі.

Осадовий чохол — це верхній поверх платформи, утворений осадовими гірськими породами (піски, глини, вапняки, пісковики), що накопичувалися протягом мільйонів років. У товщі осадового чохла формуються родовища нафти, газу й кам'яного вугілля.

Субтропічні степи Ла-Платської низовини (Аргентина, Уругвай) на родючих червонувато-чорних ґрунтах. Природна рослинність — злакові трави, нині майже повністю розорана.

Високогірні луки в Андах на висоті приблизно 3500–5000 м над рівнем моря, розташовані вище холодного поясу. Характеризуються жорсткими травами, низькими температурами й використовуються для випасання лам і альпак.

Передгірний прогин — це лінійне зниження земної кори вздовж підніжжя гірської системи, заповнене товстим шаром осадових порід. У передгірних прогинах накопичуються нафта, газ і кам'яне вугілля. Приклад: прогин уздовж східного підніжжя Анд у Південній Америці.

Вилов риби та інших морських організмів в обсягах, що перевищують швидкість їхнього природного відтворення. Перелов призводить до виснаження або зникнення промислових видів, як-от тріска біля Ньюфаундленду.

Найкоротший морський шлях між Європою й Східною Азією, що проходить уздовж узбережжя Євразії від Баренцового моря до Берингової протоки. Проходимий улітку й восени за допомогою криголамів.

Універсальна схема з восьми пунктів для опису материка: 1) географічне положення; 2) історія відкриття й дослідження; 3) тектонічна будова й рельєф; 4) корисні копалини; 5) клімат; 6) внутрішні води; 7) природні зони; 8) зміни природи людиною.

Велика, стійка ділянка земної кори з двоярусною будовою: складчастий фундамент (у давніх платформ — докембрійський кристалічний), вкритий осадовим чохлом. Платформам у рельєфі відповідають рівнини, плоскогір'я й плато.

Плита — це ділянка платформи, де кристалічний фундамент глибоко занурений і перекритий товстим осадовим чохлом. В осадовому чохлі накопичуються паливні корисні копалини: нафта, природний газ і кам'яне вугілля.

Найхолодніше місце Північної півкулі, розташоване в Сибіру — у Верхоянську й Оймяконі, де зафіксовано температуру близько -68 °C. Утворюється внаслідок дії Азійського антициклону.

Степові простори Північної Америки на чорноземних ґрунтах, що займають Великі й Центральні рівнини; типова рослинність — злакові трави; нині майже повністю розорані під сільськогосподарські культури.

Відстань між крайніми точками материка, яку обчислюють за градусною сіткою. Для Африки протяжність з півночі на південь становить приблизно 8000 км (72° × 111 км), із заходу на схід — приблизно 7500 км.

Вертикальний розріз поверхні материка вздовж певної лінії (найчастіше вздовж паралелі). На НМТ може трапитися завдання, де за профілем треба визначити форми рельєфу із заходу на схід. Для Південної Америки характерна закономірність: високі гори (Анди) на заході, рівнини й плоскогір'я на сході.

Природна зона субекваторіального поясу зі спекотним кліматом, чергуванням вологого й сухого сезонів, червоними ґрунтами, високими травами й поодинокими деревами (баобаби, акації). Характерна для Африки, Південної Америки (льянос, кампос) та Австралії.

Смуга сухих саван завширшки 300-500 км, що простягається через Африку від Атлантичного океану до Червоного моря, на південь від Сахари. Назва походить від арабського «сахіль» (берег, узбережжя пустелі). У 1970-1980-х роках зазнав катастрофічного опустелювання.

Природні об'єкти, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за видатну універсальну цінність. Держава зобов'язується їх охороняти. Приклади: Кіліманджаро, Великий Бар'єрний риф, Єллоустон, Байкал.

Вологі екваторіальні ліси Амазонії — найбільший масив тропічних лісів світу. Характеризується багатоярусністю, вічнозеленістю, бідними червоно-жовтими фералітними ґрунтами й величезним біорізноманіттям.

Ділянка земної кори, де гірські породи зім'яті в складки внаслідок тектонічних рухів. Складчастим областям у рельєфі відповідають гори (молоді — високі, давні — зруйновані).

Густі зарості колючих чагарників з евкаліптів і акацій, характерні для посушливих районів Австралії.

Холодні вітри, що виникають, коли важке холодне повітря стікає з вершини льодового купола Антарктиди до узбереж, розганяючись до ураганної швидкості (понад 50 м/с) і піднімаючи хуртовини.

Група ссавців, які народжують недорозвинених дитинчат і доношують їх у сумці на череві. Типові австралійські сумчасті: кенгуру, коала, вомбат, сумчастий диявол.

Найбільша система розломів на суходолі, що простягається на понад 6000 км від Червоного моря до долини Замбезі. Тут Африканська платформа розколюється, утворюючи грабени з глибокими озерами (Танганьїка, Ньяса) та вулкани (Кіліманджаро, Кенія).

Велика рівнина на Східноєвропейській (Руській) давній платформі, найбільша рівнина Європи. Простягається від Балтійського моря до Уральських гір і від Білого та Баренцового морів до Чорного й Каспійського.

Тектонічна структура — це велика ділянка земної кори, що має певну будову, історію розвитку й рухливості. Основними тектонічними структурами материків є платформи (стійкі ділянки) та складчасті області (рухливі ділянки, де утворюються гори).

Заболочені джунглі біля підніжжя південних схилів Гімалаїв. Утворюють нижній висотний пояс у Гімалаях. Характеризуються високою вологістю, густою тропічною рослинністю й багатою фауною.

Найвище й найбільше нагір'я світу, розташоване в Центральній Азії. Його середня висота становить 4–5 км. Утворилося внаслідок зіткнення Індостанської плити з Євразійською. Лежить північніше від Гімалаїв.

Атмосферний вихор величезної руйнівної сили, що спускається з грозової хмари до землі у вигляді лійки; діаметр — від десятків до сотень метрів, швидкість вітру може перевищувати 100 м/с.

Рух морської криги від берегів Сибіру через Північний полюс до протоки між Гренландією й Шпіцбергеном. Уперше досліджений Фрітьйофом Нансеном під час експедиції на судні «Фрам» (1893–1896).

Тропічний циклон, що зароджується над Атлантикою або Карибським морем; приносить зливи, штормові нагони води й вітер, що руйнує будівлі; у Північній Америці часто обрушується на Флориду й узбережжя Мексиканської затоки.

Фералітні ґрунти (червоно-жовті фералітні) — ґрунти вологих екваторіальних лісів. Дуже бідні на гумус (менше ніж 1 %), попри пишну рослинність. Червоний або жовтий колір їм надають сполуки заліза; ґрунти також збагачені сполуками алюмінію.

Вузька глибока морська затока з крутими скелястими берегами, утворена внаслідок дії льодовика. Характерна форма рельєфу для Норвегії, де льодовики видовбали глибокі улоговини, які після танення заповнилися морською водою.

Твердолистяні чагарникові зарості, поширені в Каліфорнії; рослини пристосовані до сухого літа (жорстке листя, глибоке коріння); типова рослинність середземноморського типу клімату.

Історично-культурний поділ суходолу, який охоплює материк разом із прилеглими островами. Частин світу шість: Європа, Азія, Африка, Америка, Австралія й Океанія, Антарктида.

Величезна плита льоду, що плаває на морі біля берегів Антарктиди. Найбільші — шельфовий льодовик Росса та шельфовий льодовик Ронне. Від них відколюються столові айсберги.

Ділянка кристалічного фундаменту платформи, що виходить на поверхню або перекрита тонким шаром осадових порід. На щитах зосереджені родовища рудних корисних копалин магматичного й метаморфічного походження, зокрема залізних руд.