Глосарій

Використання автором реальних фактів власного життя в художньому творі; у «Зачарованій Десні» — спогади про дитинство в Сосниці, родину, природу Десни.

Твір, у якому автор описує власне життя, а головний герой є автобіографічним — тобто самим автором у минулому. У «Зачарованій Десні» таким героєм є малий Сашко.

Художній засіб, при якому абстрактне поняття або людський тип втілюється в конкретному образі, персонажі чи предметі. У байці «Бджола та Шершень» Бджола алегорично зображує мудру людину, а Шершень — людей, що живуть крадіжкою чужого.

Анафора — стилістична фігура, повтор слів або словосполучень на початку кількох рядків чи речень. У вірші «Всякому місту — звичай і права…» анафора створює ритмічний вступ: «Всякому… всяка… всякому… всякеє».

Персонаж, протилежний іншому за рисами характеру, вчинками, світоглядом. У романі «Маруся Чурай» антиподом Гриця Бобренка є Іван Іскра: вірність, мужність і шляхетність Іскри протиставлені зраді, слабкості й нерішучості Гриця.

Стилістична фігура, що полягає в різкому протиставленні образів, понять, явищ, характерів або частин тексту для увиразнення думки, підкреслення контрасту. Наприклад: зима ↔ весна, сльози ↔ сміх, своє ↔ чуже.

Спосіб творення образів, за якого предмети й явища поєднуються не за логікою чи звичними зв'язками, а за внутрішньою схожістю, викликаючи в читача несподівані смислові асоціації.

Короткий влучний вислів, що містить завершену думку-узагальнення. У «Марусі Чурай» багато рядків стали афоризмами — крилатими висловами, які живуть окремо від тексту роману.

Ліро-епічний твір із незвичайним, часто фантастичним сюжетом. Поєднує епічну оповідь (історію) і ліричне переживання (почуття автора або героя).

Вільний вірш, у якому немає сталих рими й віршового розміру; рядки мають різну довжину, а ритм тримається на інтонації, повторах слів і синтаксичному паралелізмі.

Період послаблення радянської цензури й репресій після смерті Й. Сталіна (1953) і засудження культу особи на XX з'їзді КПРС (1956). Тривав приблизно до середини 1960-х років, коли влада посилила ідеологічний контроль і почала арешти.

Жанровий різновид лірики, у якому ліричний герой звертається до Бога з проханням, подякою або сповіддю; характерні ознаки: звертання до Всевишнього, сповідальна інтонація, повтори благання, піднесений тон.

Зображення думок і переживань персонажа, подане як його мовлення «про себе». У новелі «Модри Камень» фінальний внутрішній монолог розвідника переходить у вдаваний діалог із Терезою.

Лірика, у якій автор висловлює патріотичні почуття, роздуми про долю народу, Батьківщини, рідної мови, суспільні ідеали та громадянську позицію. Приклад: «Любіть Україну!» В. Сосюри.

Дисидентство — це рух інакодумців, які відкрито протистояли радянському тоталітарному режимові, захищали права людини, свободу слова й національну культуру. Термін походить від лат. dissidens — «незгодний».

Окремий фрагмент, сцена або подія в художньому творі. «Зачарована Десна» складається з окремих епізодів-спогадів (город, косовиця, повінь, рибалка), які не утворюють наскрізного сюжету.

Художнє означення, яке підкреслює характерну рису предмета чи явища. У «Пісні про рушник» вжито епітети: «рушник вишиваний», «росяниста доріжка», «зелені луги», «солов'їні гаї».

Початковий момент розвитку сюжету, у якому виникає або окреслюється основний конфлікт твору. У «Марусі Чурай» зав'язкою є сцена суду над Марусею.

Головна думка художнього твору, те, що автор хоче донести до читача. Відповідає на питання: «Що автор утверджує?». У вірші «Ти знаєш, що ти — людина?» ідея — життя неповторне й скінченне, тому жити й кохати треба вже тепер.

Інакодумство — це позиція людини, яка має погляди, що не збігаються з офіційною державною ідеологією, і відкрито їх висловлює. В СРСР інакодумців переслідували як дисидентів.

Стилістична фігура, що полягає в навмисній зміні звичайного (прямого) порядку слів у реченні. Використовується, щоб виділити важливе слово, створити ритм або урочисту інтонацію. Типові випадки: означення після означуваного слова («народів других»), присудок перед підметом, додаток на початку речення.

Жанровий різновид роману, у якому епічний сюжет на історичному тлі викладено віршованою мовою. Поєднує ознаки роману (розгалужений сюжет, багато персонажів) і поезії (ритм, рима, ліричні відступи). Приклад — «Маруся Чурай» Ліни Костенко.

Ознака кіноповісті: текст складено з яскравих, завершених епізодів-кадрів, кожен з яких можна уявити як окрему сцену фільму.

Група поетів кінця 1960-х – 1970-х років (Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Михайло Григорів), які писали верлібром, використовували метафорично-асоціативне письмо, фольклорну й міфологічну основу, дитяче «чисте» бачення світу й уникали публіцистики.

Композиційний прийом, за якого перший і останній рядки (або строфи) твору збігаються. У сонеті Рильського рядок «У теплі дні збирання винограду» повторюється на початку й у кінці, підкреслюючи головну думку про радість молодості.

Літературний жанр, який поєднує ознаки прозового твору (повісті) та кіносценарію: текст складається з епізодів-«кадрів», містить описи візуальних планів, звуків і монтажних переходів.

Неформальне об'єднання молодих українських митців, що діяло в Києві в 1960–1964 роках. Стало осередком шістдесятників: там влаштовували літературні вечори, вшанування Шевченка, обговорення заборонених тем.

Жанр лірики, пісня, яку мати співає над колискою дитини, щоб заколисати її. Характерні ознаки: звертання до дитини, спокійна мелодійна інтонація, повтори, побажання долі. Вірш Симоненка «Лебеді материнства» має жанрові ознаки колискової.

Побудова літературного твору, розташування його частин. У новелі «Модри Камень» композиція включає оповідь-спогад від першої особи та прикінцевий внутрішній монолог.

Сінокіс, косіння трави на луках. У «Зачарованій Десні» косовиця на луках над Десною — найщасливіша пора дитинства Сашка, коли вся родина працює й ночує просто неба.

Звеличення однієї людини (вождя), що супроводжується масовим поклонінням, придушенням критики й фальсифікацією історії. У контексті «відлиги» — засудження культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС (1956) дало поштовх послабленню репресій.

Народне оповідання про історичну або вигадану подію, часто з елементами чудесного. Легенда про Марусю Чурай — основа сюжету роману Ліни Костенко.

Ліричний відступ — позасюжетний елемент твору, у якому автор або оповідач висловлює власні почуття, роздуми, оцінки, не пов'язані безпосередньо з розвитком сюжету. У «Майстрі корабля» ліричні відступи присвячені морю, молодості, мистецтву й творчості; в усмішці «Сом» — це опис заплави Осколу з водяними ліліями й дикими качками.

Ліричний герой — образ людини в ліричному творі, чиї думки й почуття виражає автор. У вірші «Всякому місту — звичай і права…» ліричний герой протиставлений натовпові: він не женеться за чинами й багатством, а прагне вмерти з ясним розумом і чистою совістю.

Літературний рід, що поєднує ознаки епосу (сюжет, персонажі, події) та лірики (почуття, роздуми, ліричні відступи). До ліро-епосу належать роман у віршах, поема, балада. «Маруся Чурай» — ліро-епос, бо має епічну основу й ліричні монологи-сповіді.

Центральна героїня однойменного роману у віршах Ліни Костенко. Дочка козака Гордія Чурая, талановита співачка з Полтави, чиї пісні стали народними. Горда, чесна, вірна своєму коханню. Після зради Гриця Бобренка стала причиною його смерті: Гриць випив зілля, яке Маруся приготувала для себе. Її засудили до страти, але помилували завдяки гетьманському універсалу, який привіз Іван Іскра. Її образ уособлює народну душу й долю митця в суспільстві.

Перенесення ознак одного предмета чи явища на інший за подібністю; приховане порівняння без сполучника (як, мов, наче). Наприклад: «слово — криниця», «залізна воля».

Спосіб поєднання епізодів у кіноповісті: не за хронологією, а за асоціацією спогаду, що нагадує кіномонтаж.

Стійкий смисловий елемент твору, тема чи ідея, що повторюється й розвивається. У поезії «Задивляюсь у твої зіниці…» провідні мотиви: синівська любов, історична пам'ять, відповідальність за долю народу.

Новела — невеликий прозовий твір із гострим, напруженим сюжетом і несподіваною розв'язкою. У новелі «Я (Романтика)» дія стиснута в часі (кілька днів облоги міста), конфлікт гранично загострений, а фінал — постріл сина в матір — вражає несподіваністю й трагізмом.

Образ-символ — художній образ, який крім прямого значення має додаткове, переносне, узагальнене значення. У «Майстрі корабля» море символізує свободу й творчість, бриг — культуру нації, якір — надію, а «майстер корабля» — митця-творця.

Стилістична фігура, у якій поєднуються слова з протилежним, несумісним значенням в одному словосполученні (наприклад, «гнів пречистий», «живий труп»). Відрізняється від антитези тим, що протилежні поняття не протиставляються, а зливаються в єдиний образ.

Оповідач — особа, від імені якої ведеться розповідь у літературному творі. У новелі «Я (Романтика)» оповідач — це «я», голова «чорного трибуналу комуни». Оповідь ведеться від першої особи, ім'я героя не назване, що робить його узагальненим образом людини революції.

Спосіб оповіді, коли розповідь веде сам герой (я-оповідач). У «Модрому Камені» оповідачем є безіменний солдат-розвідник, що створює ефект щирості й ліризму.

Палімпсест — це давній рукопис на пергаменті, з якого зішкрябали старий текст і написали поверх новий. Василь Стус назвав так свою головну збірку, щоб підкреслити незнищенність слова й пам'яті: скільки б влада не намагалася знищити українську культуру, правда проступає крізь шари брехні.

Дійова особа літературного твору, наділена певними рисами характеру, вчинками, мовленням і світоглядом. У романі «Маруся Чурай» персонажами є Маруся, Гриць Бобренко, Іван Іскра, Галя Вишняківна та інші.

Художній засіб, за якого неживі предмети, явища природи або абстрактні поняття наділяються людськими властивостями (здатністю говорити, чути, бачити, відчувати). У вірші Тичини персоніфіковано липу, старі гаї та «дідугани».

Прихований зміст, який читач відчуває за словами, вчинками або жестами героїв, хоча автор не висловлює його прямо. У психологічній новелі підтекст часто важливіший за те, що сказано вголос.

Ліричний жанр, призначений для співу; має строфічну будову, ритмічність, народнопісенну образність і просту мелодійну мову. «Пісня про рушник» належить саме до цього жанру.

Стилістична фігура, що полягає в навмисному повторенні слова, словосполучення або рядка для підсилення виразності, наголошення на головній думці. У вірші «Ти знаєш, що ти — людина?» повторюються слова «єдина», «одні», «Інші», «спішити треба».

Література, яка не просто описує несправедливість, а закликає до протесту й утверджує незламність людського духу перед обличчям тоталітарної системи; у творчості Василя Стуса поезія опору тісно пов'язана з дисидентством.

Художній засіб, за допомогою якого одне явище або предмет зіставляється з іншим за спільною ознакою; уводиться сполучниками «як», «мов», «немов», «наче»; у вірші «Любіть Україну!»: «як сонце», «як вітер, і трави, і води».

Коло питань, які порушує автор у творі. У «Марусі Чурай» проблематика охоплює вірність і зраду, митця й суспільство, народ і владу, історичну пам'ять, духовність і прагматизм.

Реальна особа, яка стала основою для створення літературного персонажа. У «Майстрі корабля» прототипом Сева є Олександр Довженко, а То-Ма-Кі — сам Юрій Яновський.

Подорож до святих місць із релігійною метою. Маруся Чурай іде на прощу до Києва, щоб знайти душевний спокій після пережитої трагедії.

Психологічна новела — це невеликий прозовий твір, у якому головним є не зовнішня подія, а внутрішній світ персонажа, його переживання, душевні суперечності й психологічні зміни. «Я (Романтика)» Миколи Хвильового — класичний зразок психологічної новели, де сюжет підпорядкований розкриттю роздвоєної свідомості героя.

Ретроспекція — композиційний прийом, коли оповідач повертається в минуле, згадує події, що відбувалися раніше. У «Майстрі корабля» ретроспекція охоплює майже весь текст: сімдесятирічний То-Ма-Кі згадує свою молодість на кінофабриці.

Рядок або фраза, яка повторюється в тексті кілька разів, створюючи ритмічну єдність. У «Слові про похід Ігорів»: «О Руськая земле, уже за горою єси!», «за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!», а також повтор «Ярославна рано плаче в Путивлі…» перед кожним звертанням плачу.

Повторюваність певних елементів у вірші (наголошених і ненаголошених складів, слів, синтаксичних конструкцій, пауз, інтонацій), яка створює відчуття музичності й упорядкованості поетичного мовлення.

Риторичне запитання — стилістична фігура, запитання, яке не потребує відповіді, бо вона очевидна або на нього неможливо відповісти. Використовується для привернення уваги й посилення емоційного впливу. Наприклад: «Ти знаєш, що ти — людина?» (Василь Симоненко).

Стилістична фігура — звертання до неживого предмета, явища, відсутньої особи чи абстрактного поняття. Не потребує відповіді, підсилює емоційність і створює урочисту інтонацію. Адресат стоїть у кличному відмінку, часто з вигуком «О». Приклад: «О слово рідне! Орле скутий!..»

Внутрішній конфлікт персонажа, який вагається між двома протилежними виборами — почуттям і вигодою, обов'язком і бажанням. У романі «Маруся Чурай» роздвоєність найяскравіше виражена в образі Гриця Бобренка, який не може обрати між коханням до Марусі й матеріальною вигодою шлюбу з Галею.

Роман, написаний віршованою мовою, який поєднує ознаки роману (багато сюжетних ліній, розгалужена система персонажів) і поезії (віршова форма, ритм, рими). У програмі НМТ — «Маруся Чурай» Ліни Костенко (історичний роман у віршах).

Стиль, що вирізняється піднесеністю почуттів, ідеалізацією героїв, емоційністю й ліричними пейзажами. Новела «Модри Камень» має романтичний стиль завдяки зображенню чистого кохання на тлі війни.

Політика нав'язування російської мови й культури неросійським народам СРСР (зокрема українцям) і витіснення їхніх мов. Проти русифікації виступали шістдесятники, зокрема Іван Дзюба в праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965).

В українській культурі — вишитий шматок тканини, що використовується в обрядах і побуті. У «Пісні про рушник» Андрія Малишка — центральний образ-символ, що означає родинний оберіг, долю, дорогу життя й пам'ять про рідну домівку.

Самвидав — це нелегальне передрукування й поширення заборонених цензурою текстів (художніх, публіцистичних, релігійних) на друкарських машинках. Через самвидав українці читали твори дисидентів, які не могли бути надруковані офіційно.

Сукупність персонажів літературного твору, об'єднаних спільною ідейно-художньою функцією. У «Чорній раді» систему образів утворюють чотири групи: Шрам і Петро (патріоти-лицарі), Сомко, Брюховецький і старшина (політичний конфлікт), Кирило Тур і запорожці (козацька воля), Черевані, Божий чоловік (хутір, родина, народна мораль).

Містечко на Чернігівщині, на березі річки Десни, де народився Олександр Довженко і де відбуваються події кіноповісті «Зачарована Десна».

Українська Гельсінська група (УГГ) — правозахисна організація, заснована 1976 року Миколою Руденком. Вона стежила за дотриманням Гельсінських угод 1975 року в УРСР, документувала порушення прав людини. Більшість членів УГГ заарештували й засудили, інших вислали за кордон чи позбавили громадянства.

Офіційний документ, указ або грамота гетьмана в Україні XVII–XVIII ст. У романі Іван Іскра привозить універсал Богдана Хмельницького про помилування Марусі.

Різновид літературної балади, у якій за фантастичним або незвичайним сюжетом стоїть глибокий філософський роздум про сенс життя, покликання, буття. Приклад — «Балада про соняшник» Івана Драча.

Філософська лірика — тематичний різновид лірики, у якому автор розмірковує про сенс буття, життя і смерть, добро і зло, моральні цінності. Вірш «Всякому місту — звичай і права…» належить до філософської лірики, оскільки його центральна тема — людські пристрасті й чиста совість перед смертю.

Використання в літературному творі образів, мотивів, символів, запозичених із народної творчості (казок, пісень, обрядів, легенд), часто в новому, авторському поєднанні.

Виразна подробиця (жест, річ, слово, інтонація, портретна риса), яка в малому обсязі розкриває характер персонажа, його почуття або ідею твору. У новелі «Три зозулі з поклоном» художніми деталями є листи, привіт «три зозулі з поклоном», тремтіння рук Марфи.

Покоління українських митців (поетів, прозаїків, критиків, художників), яке ввійшло в літературу й мистецтво наприкінці 1950-х – у 1960-х роках, у період «відлиги». Шістдесятники прагнули правди, свободи творчості, відродження національної культури, утверджували самоцінність особистості й національну пам'ять.

Латинський вислів, що означає «мистецтво поезії». Так називають вірші, у яких поет розмірковує про природу поетичної творчості, призначення поета й сутність поезії. Вірш Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать…» є зразком ars poetica.