Глосарій

Маса водяної пари, що міститься в 1 м³ повітря. Вимірюється в грамах на кубічний метр (г/м³).

Природні утворення, які не підпорядковані широтній зональності, а залежать від інших чинників: висоти (висотні пояси), наявності води (оази, заплави, болота) або дії припливів (мангрові ліси).

Різниця між найвищою й найнижчою температурою повітря за певний період (добу, місяць, рік). Обчислюється як tмакс − tмін з урахуванням знаків. Наприклад, якщо tмакс = +6 °C, а tмін = −9 °C, то амплітуда = 6 − (−9) = 15 °C.

Область високого атмосферного тиску (позначається «В» на синоптичних картах). В антициклоні повітря рухається від центра, у Північній півкулі — за годинниковою стрілкою. Типова погода: сухо, малохмарно, взимку можливі туман і низька хмарність.

Частина географічної оболонки, змінена господарською діяльністю людини. Включає антропогенні (культурні) ландшафти: поля, міста, водосховища, кар'єри. Людина стала потужним чинником змін оболонки, тому потрібне раціональне природокористування.

Підйом холодних глибинних вод, багатих на поживні речовини, до поверхні океану. Виникає біля західних узбереж материків, де вітер зганяє поверхневу воду від берега. Забезпечує багатство риби (наприклад, біля узбережжя Перу).

Міжпластові підземні води, що залягають між двома водотривкими шарами й перебувають під напором. У свердловині вода піднімається вище водоносного шару, іноді б'є фонтаном.

Повітряна оболонка Землі, яку планета утримує силою земного тяжіння. Складається з суміші газів (переважно азоту й кисню), водяної пари та аерозолів. Простягається від поверхні на сотні кілометрів і поступово переходить у космічний простір.

Сила, з якою стовп атмосферного повітря тисне на одиницю площі земної поверхні. Вимірюють у міліметрах ртутного стовпа (мм рт. ст.) або гектопаскалях (гПа).

Перехідна зона між двома повітряними масами з різними властивостями (температурою, вологістю). Розрізняють теплий фронт (півкола на карті, облогові опади, потепління) і холодний фронт (трикутники на карті, зливи, грози, похолодання).

Вода в рідкому або твердому стані, що випадає з хмар (дощ, сніг, град, мряка, крупа) або утворюється на земній поверхні (роса, іній, паморозь). Кількість опадів вимірюють опадоміром у міліметрах шару води.

Товща ґрунтів і гірських порід, температура якої не піднімається вище 0 °C протягом багатьох років поспіль. Поширена в Сибіру, на півночі Канади й Аляски, у високогір'ї Тибету.

Прилад для вимірювання атмосферного тиску. Буває ртутним (стовпчик ртуті в скляній трубці) і анероїдним (герметична металева коробка, що деформується під дією тиску).

Територія, з якої вода стікає в головну річку та її притоки. Річки України належать до басейнів Чорного, Азовського й Балтійського морів.

Озеро, з якого не витікає жодна річка. Вода витрачається лише на випаровування, тому розчинені солі накопичуються, роблячи озеро солоним. Приклади: Каспійське море, Мертве море.

Оболонка Землі, де існує життя. Охоплює всю гідросферу, нижню частину атмосфери й верхню частину літосфери. Вчення про біосферу розвинув Володимир Вернадський. Живі організми змінюють склад атмосфери (кисень), утворюють ґрунти й осадові породи.

Надмірно зволожена ділянка суходолу з вологолюбною рослинністю й шаром торфу. Утворюється за умов надлишкового зволоження, слабкого стоку, близьких ґрунтових вод і водотривких порід.

добовий вітер на узбережжі морів і великих озер: удень дме з моря на суходіл (денний бриз), уночі — з суходолу на море (нічний бриз); охоплює вузьку смугу до 20-50 км.

Закономірна зміна природних комплексів зі збільшенням висоти в горах, спричинена зниженням температури (приблизно на 6 °C на кожен кілометр) і зміною зволоження. Нижній пояс відповідає природній зоні біля підніжжя.

Відношення фактичного вмісту водяної пари в повітрі до максимально можливого за цієї температури, виражене у відсотках. Показує, наскільки повітря близьке до насичення.

горизонтальний рух повітря з області високого атмосферного тиску в область низького; швидкість вимірюють анемометром (м/с), напрямок — флюгером; вітер називають за стороною горизонту, звідки він дме.

Море, що глибоко вдається в суходіл і з'єднане з океаном вузькими протоками; має власний гідрологічний режим (наприклад, Середземне, Чорне, Балтійське, Червоне).

Великі об'єми води в Океані, що утворюються в певних районах і довго зберігають однорідні фізико-хімічні властивості (температуру, солоність, густину). Поділяються за глибиною (поверхневі, проміжні, глибинні, придонні) та за широтою (екваторіальні, тропічні, помірні, полярні).

Межа між сусідніми річковими басейнами. Зазвичай проходить по підвищеннях рельєфу — гірських хребтах, пагорбах, височинах.

Природна зона екваторіального поясу зі спекотним і вологим кліматом цілий рік, червоно-жовтими фералітними ґрунтами, багатоярусним вічнозеленим лісом з ліанами й епіфітами. Мають найбільше видове різноманіття на Землі. Інші назви: гілея, сельва.

Одиниця вимірювання тиску в системі СІ (гПа). 1 гПа = 100 Па. Нормальний атмосферний тиск 760 мм рт. ст. дорівнює приблизно 1013 гПа. 1 мм рт. ст. ≈ 1,33 гПа.

Найбільший природний комплекс Землі, де взаємопроникають і взаємодіють нижня частина атмосфери (до озонового шару, 20-25 км), уся гідросфера, верхня частина літосфери (на кілька кілометрів углиб) і біосфера.

Водна оболонка Землі, що охоплює Світовий океан, льодовики, підземні води, води суходолу (річки, озера, болота) й воду в атмосфері.

Гумус — темна органічна речовина, що утворюється з решток рослин і тварин під дією мікроорганізмів. Визначає родючість ґрунту: що більше гумусу, то темніший і родючіший ґрунт.

Ґрунт — верхній пухкий родючий шар земної кори, що утворюється внаслідок взаємодії гірських порід, клімату, живих організмів, рельєфу, часу й діяльності людини. Складається з мінеральних частинок, гумусу, води, повітря й живих організмів.

Перший від поверхні постійний водоносний шар, що залягає над першим водотривким шаром. Безнапірні, їхній рівень коливається за сезонами, вони легко забруднюються.

Ґрунтотвірні чинники — шість основних факторів, які формують ґрунт: материнська порода, клімат, рослини й тварини, рельєф, час і діяльність людини. Кожен із них впливає на властивості й тип ґрунту.

Зміна температури повітря протягом доби, зумовлена добовим обертанням Землі. Максимум температури спостерігають близько 14–15 години, мінімум — перед сходом Сонця.

Зовнішній шар атмосфери, що починається приблизно на висоті 800–1000 км. З нього найлегші гази (водень, гелій) розсіюються в космічний простір. Чіткої верхньої межі атмосфера не має — вона поступово переходить у міжпланетний простір.

Кліматичне явище, коли раз на кілька років тепла вода в Тихому океані зміщується до берегів Перу, послаблюючи апвелінг. Спричиняє зливи в Перу й посухи в Австралії та Індонезії. Приклад взаємодії Океану й атмосфери.

Частина океану або моря, що вдається в суходіл, але менше відокремлена від основної водойми, ніж море; зазвичай не має власного гідрологічного режиму.

постійні вітри помірних широт, що дмуть від тропічних поясів високого тиску (~30°) до помірних поясів низького тиску (~60°); несуть вологе морське повітря на західні узбережжя материків, зокрема на захід Європи.

Лінія на синоптичній карті, що з'єднує точки з однаковим атмосферним тиском. Замкнені ізобари окреслюють циклони (низький тиск) та антициклони (високий тиск).

Лінія на кліматичній карті, що з'єднує точки з однаковою температурою повітря. Найчастіше показують ізотерми середньої температури січня, липня або року. Вигини ізотерм показують вплив океану, суходолу й течій на клімат.

Шар іонізованого газу в термосфері (вище ≈ 80 км), який відбиває радіохвилі. Завдяки іоносфері можливий далекий радіозв'язок — радіохвилі багаторазово відбиваються від неї й огинають земну кулю.

Каштанові ґрунти — тип ґрунтів, характерний для зони сухих степів. Світліші за чорноземи, містять 1,5–3 % гумусу. Менша кількість опадів зумовлює меншу біомасу й менше накопичення гумусу порівняно з чорноземами.

Багаторічний режим погоди, характерний для певної місцевості, що визначається середніми багаторічними показниками температури, опадів тощо.

Широтна смуга земної кулі з відносно однорідним кліматом, який формується під дією певних повітряних мас. Виділяють 13 кліматичних поясів: 7 основних і 6 перехідних.

Графік, на якому поєднано річний хід температури (крива лінія) і кількість опадів за місяцями (стовпчики). Використовується для визначення типу клімату.

Чинники, які формують клімат певної території: географічна широта, циркуляція атмосфери, підстильна поверхня, віддаленість від океану, океанічні течії, рельєф та антропогенний вплив.

Перехід водяної пари в рідкий або твердий стан (краплі води або кристалики льоду), який відбувається, коли повітря охолоджується до точки роси й нижче. Для конденсації потрібні ядра конденсації — дрібні часточки пилу, солі чи сажі.

Зростання річної амплітуди температур і зменшення кількості опадів у міру віддалення від океану вглиб материка. Чим далі від океану, тим континентальніший клімат.

Безперервний процес переміщення й перетворення речовини та енергії між оболонками Землі. Основні прояви: великий і малий кругообіг води, біологічний кругообіг, циркуляція атмосфери й океанічні течії, які переносять тепло від екватора до полюсів.

Маса природного льоду, що утворюється зі снігу вище снігової лінії й рухається під дією власної ваги. Розрізняють покривні (материкові) та гірські льодовики.

Озеро, утворене внаслідок діяльності давніх льодовиків: виорювання заглибин (екзарація) або загачування долин моренами. Такі озера неглибокі, численні, поширені в районах давнього зледеніння (Фінляндія, Канада).

Найнижчий рівень води в річці. Розрізняють літню межень (у спекотну пору) і зимову межень (під час льодоставу).

Шар атмосфери приблизно від 50 до 80 км над поверхнею. Це найхолодніша частина атмосфери — температура знижується до −80…−90 °C. У мезосфері згоряє більшість метеорів («падаючі зорі»).

Підземні води з високим вмістом розчинених солей, газів і мікроелементів, що мають лікувальні властивості. Використовуються на курортах (Карлові Вари, Боржомі, Трускавець).

Тип клімату, що формується під постійним впливом океану. Характеризується м'якою зимою, прохолодним літом, рівномірними опадами протягом року та невеликою річною амплітудою температур.

Стійкий вітер, що змінює напрямок за порами року. Літній південно-західний мусон приносить в Індію ≈ 3/4 річних опадів (червень — вересень), а зимовий мусон є сухим. Від мусону критично залежить урожай рису, бавовнику й інших культур.

Тип клімату, де вітри (мусони) змінюють напрям за сезонами: узимку дмуть із сухого материка (суха холодна зима), улітку — з вологого океану (тепле дощове літо). Характерний для східних узбереж материків.

Схил гори, звернений у бік, звідки дмуть вологі вітри. На навітряному схилі повітря піднімається, охолоджується, і випадає багато опадів. Протилежний схил називають підвітряним — він отримує значно менше опадів (дощова тінь).

Повітря, яке за даної температури містить максимально можливу кількість водяної пари. Його відносна вологість дорівнює 100 %. Подальше додавання пари або охолодження призводить до конденсації.

Стандартний тиск 760 мм рт. ст. на рівні моря за температури 0 °C, що відповідає приблизно 1013 гПа. Слугує орієнтиром для порівняння тиску в різних точках.

Природна заглибина (ложе) на поверхні суходолу, у якій міститься озеро. Походження, форма й глибина улоговини визначають тип озера.

Шар у стратосфері на висоті 20–25 км із найбільшою концентрацією озону (O₃). Поглинає більшу частину ультрафіолетового випромінювання Сонця, захищаючи живі організми від шкідливого випромінювання. Руйнується під впливом фреонів та інших хімічних речовин.

Горизонтальне переміщення великих мас води в океані в певному напрямку. Головна причина виникнення — постійні вітри, а також різниця густини води, обриси материків і сила Коріоліса.

Море, що лежить на околиці материка й широко відкрите до океану (наприклад, Баренцове, Берингове, Охотське, Японське, Аравійське).

Кліматичний пояс, у якому протягом усього року панує одна повітряна маса. До основних належать: екваторіальний, два тропічні, два помірні, арктичний і антарктичний.

Короткочасне неперіодичне піднесення рівня води в річці, спричинене раптовими чинниками (злива, відлига). На відміну від повені, не має чіткої сезонної періодичності.

Різниця абсолютних висот урізу води на початку й наприкінці ділянки річки. Обчислюють як H_поч - H_кін у метрах. Характеризує, на скільки метрів знизився рівень річки на заданій ділянці.

вітер, що найчастіше спостерігається в певній місцевості за певний період; на розі вітрів йому відповідає найдовший промінь.

постійні вітри, що дмуть від тропічних поясів високого тиску (~30°) до екватора; у Північній півкулі — північно-східні, у Південній — південно-східні через відхилення силою Коріоліса.

Кліматичний пояс, у якому повітряні маси змінюються за сезонами: улітку панує маса з боку екватора, узимку — з боку полюса. Мають префікс «суб-»: субекваторіальні, субтропічні, субарктичний і субантарктичний.

Підзолисті ґрунти — тип ґрунтів, характерний для зони тайги. Кислі, вимиті, бідні на гумус (1-2 %). Мають світлий горизонт вимивання, схожий на попіл, звідки й походить назва.

Щорічне тривале піднесення рівня води в річці, яке повторюється в той самий сезон (весняна від танення снігу, літня від мусонних дощів або танення льодовиків).

Великий об'єм тропосферного повітря з однорідними властивостями (температурою й вологістю), набутими над місцем утворення.

Стан тропосфери в певному місці й у певний час, що описується температурою, тиском, вологістю, вітром, хмарністю й опадами.

Льодовик, що вкриває величезну територію суцільним крижаним щитом завтовшки до кількох кілометрів, рухається від центру до країв і не залежить від рельєфу. Сучасні покривні льодовики — в Антарктиді та Гренландії.

Відношення падіння річки до довжини її ділянки. Обчислюють як P : L, де P — падіння в метрах, L — довжина в кілометрах. Одиниці вимірювання — м/км або см/км.

глобальна смуга низького або високого атмосферного тиску, що утворюється через нерівномірне нагрівання Землі Сонцем; від екватора до полюсів чергуються: екваторіальний низького (0°), тропічні високого (~30°), помірні низького (~60°) і полярні високого (полюси).

Періодичне підняття й опускання рівня океану під дією гравітаційного притягання Місяця й Сонця. Відбуваються зазвичай двічі на добу. Найвищі припливи — у затоці Фанді (Канада), до 18 м.

Великий природний комплекс, у межах якого панують спільні умови тепла й зволоження, однотипні ґрунти, рослинність і тваринний світ. Природні зони змінюються від екватора до полюсів залежно від співвідношення тепла й вологи.

Ділянка земної поверхні, де всі компоненти природи (гірські породи, повітря, води, ґрунти, рослини, тварини) взаємопов'язані й утворюють єдину систему. Природні комплекси бувають різного рангу — від невеликої ділянки лісу до материка й усієї географічної оболонки.

Вузький водний простір між двома ділянками суходолу, що з'єднує дві водойми (наприклад, Гібралтарська, Берингова, Дрейка, Босфор).

Характер розподілу опадів за місяцями або сезонами року. Буває рівномірним (опади приблизно однакові цілий рік), літнім максимумом (найбільше опадів улітку) або зимовим максимумом (найбільше опадів узимку).

Закономірне повторення природних явищ через певні проміжки часу. Розрізняють добову (зміна дня й ночі, бризи), сезонну (листопад, мусони, весняна повінь) і багаторічну (11-річні цикли сонячної активності) ритмічність.

Головна річка разом з усіма її притоками. Притоки бувають праві й ліві — їх визначають, ставши обличчям за течією.

Різниця між середньомісячною температурою найтеплішого й найхолоднішого місяців року. Обчислюється за формулою: t найвища - t найнижча (з урахуванням знаків).

Сума всіх місячних сум опадів за календарний рік, виміряна в міліметрах. На кліматограмі зазвичай підписана над діаграмою.

Зміна середньої місячної температури повітря протягом року, зумовлена нахилом земної осі й обертанням Землі навколо Сонця. У Північній півкулі на суходолі найтепліше в липні, найхолодніше в січні; у Південній — навпаки.

Родючість ґрунту — здатність ґрунту забезпечувати рослини водою й поживними речовинами. Визначається передусім вмістом гумусу. Найродючіші ґрунти — чорноземи.

діаграма повторюваності вітрів за 8 румбами (Пн, ПнСх, Сх, ПдСх, Пд, ПдЗх, Зх, ПнЗх) за певний період; довжина променя показує частку днів із вітром цього напрямку, число в центрі — частку штилю.

Природна зона субекваторіального поясу зі спекотним кліматом, чергуванням вологого й сухого сезонів, червоними ґрунтами, високими травами й поодинокими деревами (баобаби, акації). Характерна для Африки, Південної Америки (льянос, кампос) та Австралії.

Безперервна водна оболонка Землі, що оточує материки й острови; займає приблизно 71 % поверхні планети й містить близько 96,5 % усієї води на Землі.

Порушення широтної зональності в помірному поясі, коли природні зони змінюються не лише з півночі на південь, а й від узбереж до внутрішніх частин материка через зменшення кількості опадів.

Тип клімату субтропічного поясу з сухим спекотним літом (+22...+28 °C) і вологою теплою зимою (+8...+12 °C). Характеризується зимовим максимумом опадів. Поширений на західних узбережжях материків (Рим, Лос-Анджелес, Кейптаун, Перт).

Середня температура повітря за календарний місяць, обчислена як середнє арифметичне середньодобових температур. На кліматограмі позначається точкою на кривій для кожного місяця.

Середнє арифметичне значення температури повітря, виміряної в кілька строків протягом доби (зазвичай о 1, 7, 13 і 19 годині). Обчислюють як суму всіх вимірювань, поділену на їхню кількість.

Карта погоди, на яку наносять дані метеоспостережень (температуру, тиск, вітер, хмари, опади) для аналізу й прогнозу погоди.

Нижня межа вічних снігів, вище якої снігу за рік накопичується більше, ніж тане. Її висота залежить від температури повітря й кількості опадів: знижується від тропіків до полюсів.

Кількість солей у грамах, розчинених в 1 кг (приблизно 1 л) морської води; вимірюється в проміле (‰). Середня солоність Світового океану — близько 35 ‰.

Озеро, з якого витікає хоча б одна річка. Вода в ньому постійно оновлюється, тому стічні озера майже завжди прісні. Приклад: Байкал (витікає Ангара).

Другий шар атмосфери, що лежить над тропопаузою приблизно до 50 км. Повітря тут дуже розріджене й сухе, погодних хмар і опадів немає. У стратосфері міститься озоновий шар (20–25 км), який поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця. Температура в стратосфері з висотою зростає.

Найбільша природна зона помірного поясу з холодною зимою, помірно теплим літом, надлишковим зволоженням, підзолистими ґрунтами й хвойними лісами (ялина, сосна, модрина, ялиця). Поширена в Євразії та Північній Америці.

Озеро, улоговина якого утворилася в розломах, тріщинах або прогинах земної кори. Такі озера глибокі, видовжені, з крутими берегами. Приклади: Байкал, Танганьїка, Мертве море.

Явище, за якого температура повітря з висотою не знижується, а підвищується. Виникає в тихі ясні ночі або взимку в улоговинах, коли холодне повітря застоюється біля поверхні, а вище розташоване тепліше повітря.

Океанічна течія, вода якої тепліша за навколишню воду океану. Зазвичай рухається від екватора до вищих широт. Приклади: Гольфстрім, Північноатлантична, Куросіо, Бразильська.

Підземні води з температурою понад +20 °C, поширені в районах вулканізму. Використовуються для опалення будинків і теплиць (Ісландія) та виробництва електроенергії.

Шар атмосфери від приблизно 80 км до 800 км і вище. Температура тут зростає до сотень і понад 1000 °C, але через надзвичайно розріджене повітря це тепло не відчувається. У термосфері розташована іоносфера, виникають полярні сяйва, на висоті ≈ 400 км літає МКС.

Різновид клімату в межах одного кліматичного поясу, який відрізняється температурою, кількістю й режимом опадів. Наприклад, у помірному поясі виділяють морський, помірно континентальний, континентальний і мусонний типи.

Напіврозкладені рештки болотних рослин, що належать до паливних копалин. Використовується як місцеве паливо й органічне добриво. Найбільші поклади в Україні — у болотах Полісся.

Температура, до якої має охолонути повітря, щоб за наявного вмісту водяної пари стати насиченим (відносна вологість досягне 100 %). Подальше охолодження нижче точки роси спричиняє конденсацію.

Найнижчий шар атмосфери, що простягається від поверхні Землі до 8–10 км над полюсами й 16–18 км над екватором. У ньому зосереджено близько 80 % маси атмосфери й майже вся водяна пара, тому саме тут формуються хмари, опади, вітри й уся погода. Температура в тропосфері знижується з висотою в середньому на 6 °C на кожен кілометр.

Фералітні ґрунти (червоно-жовті фералітні) — ґрунти вологих екваторіальних лісів. Дуже бідні на гумус (менше ніж 1 %), попри пишну рослинність. Червоний або жовтий колір їм надають сполуки заліза; ґрунти також збагачені сполуками алюмінію.

Океанічна течія, вода якої холодніша за навколишню воду океану. Зазвичай рухається від високих широт до екватора. Приклади: Перуанська, Бенгельська, Канарська, Каліфорнійська, Лабрадорська.

Область низького атмосферного тиску (позначається «Н» на синоптичних картах). У циклоні повітря рухається до центра, у Північній півкулі — проти годинникової стрілки. Типова погода: хмарно, вітряно, можливі опади.

Властивість географічної оболонки, за якою всі її компоненти (гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослини, тварини) постійно обмінюються речовиною й енергією. Зміна одного компонента спричиняє ланцюжок змін в інших.

Гігантські хвилі, спричинені підводними землетрусами, виверженнями вулканів або зсувами. У відкритому океані майже непомітні (висота до 1 м), а біля берега виростають до 10–30 м. Швидкість — до 800 км/год.

Чорноземи — найродючіші ґрунти світу, поширені в зоні степів і лісостепів. Містять до 10 % і більше гумусу, мають потужний темний гумусовий горизонт. Формуються під трав'янистою рослинністю в умовах помірного зволоження.

Закономірна зміна природних зон від екватора до полюсів, зумовлена нерівномірним надходженням сонячного тепла на різні широти та зміною співвідношення тепла й вологи.