Глосарій

Односкладне речення, у якому дія чи стан відбувається без діяча, і підмета в називному відмінку не може бути. Головний член виражають безособове дієслово (світає), особове дієслово в безособовому значенні (пахне), форма на -но, -то (виконано), слово категорії стану (холодно, треба), заперечне немає або інфінітив.

Обставина, яку виділяють комами (або тире) в реченні для смислового наголосу. Найчастіше це дієприслівниковий зворот, одиничний дієприслівник або іменник з похідним прийменником (незважаючи на, всупереч, завдяки).

Прикладка (означення, виражене іменником), яку виділяють комами або тире. Відокремлюють прикладку після власної назви, при особовому займеннику, поширену прикладку після загальної назви, а також прикладку зі словами тобто, або, на ім'я.

Означення, яке інтонаційно й пунктуаційно виділяється в реченні. Дієприкметниковий зворот стає відокремленим означенням, коли стоїть після означуваного іменника, перед особовим займенником, має обставинне значення або відірваний від означуваного слова.

Додаток із прийменниками крім, окрім, опріч, замість, за винятком, включно з, який виділяють комами (факультативно) для змістового й інтонаційного підкреслення значення включення, виключення або заміщення. Відповідає на питання непрямого відмінка (крім кого? замість чого?).

Смислове й інтонаційне виділення другорядного члена речення, яке на письмі передають комами або тире. Відокремлення підкреслює додаткове значення члена речення (причину, умову, допуст, пояснення).

Додаткове зауваження, пояснення або попутна заувага, що розриває основне речення. Виділяється дужками або тире, а не комами. Приклади: Мій дідусь (він був учителем) знав напам'ять «Кобзар»; Раптом — я й не помітив як — пішов дощ.

Речення, яке виражає ставлення мовця до висловленого або вказує на джерело повідомлення. Воно не є членом основного речення й виділяється комами. Приклади: як обіцяють синоптики, як мені здається, як кажуть.

Слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого, не є членом речення й граматично не пов'язане з іншими словами. Його можна вилучити без утрати основного змісту. Виділяється комами. Приклади: мабуть, звичайно, отже.

Словосполучення, яке виражає ставлення мовця до висловленого, не є членом речення й виділяється комами цілком, без розриву всередині. Приклади: на мою думку, без сумніву, на думку вчених.

Головне слово — слово в словосполученні, від якого ставимо питання до залежного слова: читати (що?) книжку — головне слово «читати». Головним може бути слово будь-якої повнозначної частини мови. У складній назві головне слово — те, від якого граматично залежать інші; за його родом визначають рід абревіатури (Організація Об'єднаних Націй → ООН, жіночий рід).

Стилістична фігура, за якої кожне наступне означення підсилює попереднє, створюючи наростання ознаки. Такі художні означення (епітети) вважаються однорідними, між ними ставимо кому. Наприклад: холодний, пронизливий, колючий вітер.

Головні члени речення — підмет і присудок (у двоскладному реченні) або один головний член (в односкладному реченні), які становлять смисловий і граматичний центр речення.

Граматична помилка — це порушення норм творення або вживання граматичних форм (відмінків, ступенів порівняння) чи синтаксичного зв'язку (керування, узгодження). Від лексичної помилки відрізняється тим, що стосується форми слова, а не його вибору, наприклад «згідно наказу» (треба «згідно з наказом»).

Розділовий знак (:), який ставимо після узагальнювального слова перед однорідними членами речення, а також після слів як-от, а саме, наприклад, тобто перед переліком.

Дієприслівник разом із залежними від нього словами. У реченні виконує роль обставини, називає додаткову дію того самого діяча. Звичайно відокремлюється комами, крім випадків фразеологізмів та прислівникового значення.

Дієслово в складі складеного іменного присудка, яке передає граматичне значення (спосіб, час, особу, число), але не має самостійного лексичного значення. Основні зв'язки: бути, стати (ставати), здаватися, вважатися, називатися, виявитися, залишатися. У теперішньому часі зв'язка бути може бути нульовою (пропущеною).

Слово в словосполученні, яке залежить від головного й відповідає на питання, поставлене від головного слова. Залежне слово уточнює, конкретизує або доповнює значення головного (наприклад: у словосполученні «читати книжку» залежне слово — книжку, бо читати (що?) книжку).

Звертання — слово або сполука слів, що називає особу, до якої спрямоване мовлення. В українській мові звертання вимагає форми кличного відмінка для всіх іменників, що входять до його складу.

Частина складеного іменного присудка, яка передає лексичне значення (називає ознаку, стан, властивість підмета). Виражається іменником (став лікарем), прикметником (був веселий), числівником (нас було двоє), займенником (книжка моя) або дієприкметником (двері були зачинені). Стоїть у називному або орудному відмінку.

Зворотний порядок слів у реченні — навмисна перестановка членів речення, яка логічно чи емоційно виділяє певне слово. Наприклад: «Вийшло з-за хмари сонце яскраве.»

Різновид безособового речення, у якому головний член виражений незалежним інфінітивом. Виражає неминучість, бажаність або неможливість дії: Бути грозі! Не наздогнати тобі вітру.

Це вимога, щоб усі однорідні члени речення (наприклад, присудки або додатки) мали однакове керування — тобто вимагали від спільного залежного слова того самого відмінка з тим самим прийменником або без нього. Якщо керування різне (наприклад, «любити» потребує знахідного відмінка, а «пишатися» — орудного), то спільний залежний член неможливий, і речення потребує редагування.

Сполучення числівника (або кількісного займенника) з іменником у родовому відмінку, яке разом виступає одним членом речення — підметом. Наприклад: двоє друзів, п'ять учнів, кілька дерев.

Формат завдання НМТ (№ 30), у якому потрібно встановити відповідність між чотирма умовами (1–4) та п'ятьма прикладами (А–Д), одне з яких зайве; за кожну правильну пару дають 1 бал.

Односкладне речення, головний член якого — іменник (рідше займенник або кількісно-іменне сполучення) у називному відмінку, що стверджує наявність предмета чи явища в теперішньому часі. Поширюється лише означеннями; обставин місця чи часу не має.

Означення, що характеризують предмет з різних боків (наприклад, колір і матеріал, розмір і призначення). Між ними не можна вставити сполучник і, кому не ставимо. Типовий випадок — якісний прикметник перед відносним: біла вовняна хустка, новий шкільний підручник.

Односкладне речення, у якому головний член виражений дієсловом 3-ї особи множини теперішнього чи майбутнього часу або формою множини минулого часу; діяч невідомий або неважливий, увагу зосереджено на дії.

Речення, у якому один або кілька членів пропущено, але їх легко відновити з контексту (сусіднього речення, репліки діалогу або мовленнєвої ситуації). Наприклад: «— Що ти читаєш? — Роман.» (пропущено підмет «я» і присудок «читаю»).

Додаток, що не є прямим. Виражається іменником у непрямому відмінку з прийменником або без нього: думати про друзів, допомагати мамі, пишатися сином.

Означення, яке не змінюється разом з означуваним словом. Виражається іменником у непрямому відмінку, інфінітивом, прислівником або займенниками його, її, їх: книжка брата, бажання вчитися, кава по-турецьки, його зошит.

Відсутнє дієслово-зв'язка «є» (або «суть») у теперішньому часі складеного іменного присудка; на місці нульової зв'язки між підметом і присудком у визначених випадках (іменник — іменник, інфінітив — інфінітив, числівник — числівник тощо) ставлять тире.

Другорядний член речення, який характеризує дію або ознаку за місцем, часом, способом дії, мірою й ступенем, метою, причиною, умовою чи допустом. Відповідає на питання: де? куди? звідки? коли? як? скільки? навіщо? чому? за якої умови? всупереч чому?

Дієприслівник без залежних слів. Відокремлюється комою, якщо означає додаткову дію (Усміхаючись, він відповів). Не відокремлюється в прислівниковому значенні, тісно пов'язаному з присудком (читати лежачи).

Означення, що характеризують предмет з одного боку (колір, оцінка, зовнішній вигляд, різновид), вимовляються з переліковою інтонацією, між ними можна вставити сполучник і. Між однорідними означеннями без сполучників ставимо кому. Наприклад: червоні, жовті, сині кульки.

Два або більше підметів, які стосуються одного присудка й поєднані сполучниками або інтонацією переліку. Вибір числа присудка залежить від сполучника: з і — множина; з або/чи — однина, якщо обидва підмети в однині, а якщо хоча б один у множині — множина; з протиставними — узгодження зі стверджуваним підметом.

Однакові за синтаксичною роллю члени речення, що відповідають на те саме питання, залежать від того самого слова (або мають спільний підмет) і поєднані сурядним зв'язком — сполучниками або інтонацією переліку.

Речення, яке має лише один головний член (у формі присудка або підмета), і другого за будовою не потрібно — його не бракує, він не пропущений, а просто не передбачений структурою.

Односкладне речення, у якому головний член виражений дієсловом 1-ї або 2-ї особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу або дієсловом наказового способу; діяч (я, ти, ми, ви) зрозумілий із закінчення дієслова.

Речення, вимовлене з підсиленою емоцією (радістю, здивуванням, обуренням). У кінці ставимо знак оклику (!) або поєднання ?!. Окличним може бути речення будь-якого виду за метою.

Сполучник, що складається з двох частин, як-от не тільки..., а й; не лише..., але й; як..., так і; хоч..., але. Кома ставиться перед другою частиною такого сполучника.

Ряд однорідних членів речення (два або більше), які відповідають на одне питання, виконують однакову синтаксичну роль і конкретизують узагальнювальне слово. Між ними ставлять коми, а перед переліком або після нього — двокрапку чи тире залежно від позиції узагальнювального слова.

Інтонація, яка використовується при переліку однорідних членів без сполучників: кожен член вимовляється з однаковим підвищенням тону, а між ними робиться пауза. На письмі ця пауза позначається комою.

Головний член двоскладного речення, який називає предмет (у широкому розумінні), про який ідеться в реченні. Відповідає на питання хто? або що?, стоїть у називному відмінку й узгоджується з присудком.

Граматичний зв'язок між нерівноправними компонентами, де один (головний) підпорядковує собі інший (залежний). У словосполученні підрядний зв'язок виявляється через питання від головного слова до залежного. У складному реченні підрядний зв'язок поєднує головну частину з підрядною за допомогою підрядних сполучників (що, щоб, бо, коли) або сполучних слів (який, де, куди).

Речення, у якому є всі члени, потрібні для його граматичної будови. Наприклад: «Діти граються у дворі» — є підмет (діти) і присудок (граються).

Сполучник, який повторюється перед кожним (або майже кожним) однорідним членом речення: і...і, ні...ні, або...або, то...то, чи...чи, не то...не то. При повторюваних сполучниках кома ставиться перед другим і наступними.

Частина речення, що містить порівняльний сполучник (як, мов, немов, наче, ніби, нібито та ін.) і порівнює один предмет або дію з іншим. У реченні виступає одним членом, переважно обставиною способу дії, і виділяється комами.

Сполучник, що вводить порівняльний зворот або підрядну порівняльну частину: як, мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, що (у значенні «як»).

Звертання, яке має при собі залежні слова (означення). Поширене звертання виділяють розділовими знаками як одне ціле, не ставлячи ком усередині нього. Наприклад: «шановна пані Олено», «рідна моя земле».

Різновид означення, виражений іменником, що дає предметові іншу назву. Стоїть у тому самому відмінку, що й означуване слово. При імені людини прикладкою є загальна назва (поет Тарас Шевченко), при назві неістоти — власна (річка Дніпро).

Член речення (підмет, присудок, додаток тощо), якого немає в неповному реченні, але який відновлюється з контексту. На місці пропущеного члена, переважно присудка, можна ставити тире, якщо там є пауза.

Речення, що має одну граматичну основу. Наприклад: «Надворі падав сніг.»

Головний член речення, виражений одним дієсловом у будь-якій формі способу, часу й особи (зокрема складена форма майбутнього часу: буде писати, умовний спосіб: писав би, наказовий спосіб: хай пише) або дієслівним фразеологізмом (бив байдики). Лексичне й граматичне значення передає одна дієслівна словоформа.

Додаток при перехідному дієслові, виражений знахідним відмінком без прийменника (читати книжку) або родовим відмінком без прийменника при запереченні (не читав книжки) чи в значенні частини (випити води).

Звертання до неживого предмета, явища природи або абстрактного поняття, ужите в художньому мовленні. Підпорядковується тим самим пунктуаційним правилам, що й звичайне звертання. Наприклад: «Шуми, вітре, над полями!».

Неподільне словосполучення, яке виконує роль одного члена речення (зокрема підмета). Жодне зі слів у ньому окремо не може бути тим членом речення. До таких належать кількісно-іменні сполучення, сполучення з прийменником з, складні власні назви та фразеологізми.

Головний член речення, що складається з допоміжного дієслова (фазового: почати, стати в значенні «почати», продовжувати, перестати; модального: могти, хотіти, мусити) або слова (повинен, готовий, радий, здатний) та інфінітива, який називає дію того самого підмета. Допоміжна частина передає граматичне значення, інфінітив — лексичне.

Головний член речення, що складається з дієслова-зв'язки (бути, стати, здаватися, вважатися, називатися, виявитися, залишатися) або нульової зв'язки та іменної частини (іменника, прикметника, числівника, займенника, дієприкметника). Зв'язка передає граматичне значення, іменна частина — лексичне (називає ознаку, стан, властивість підмета).

Речення, що має дві або більше граматичних основ. Наприклад: «Надворі падав сніг, і діти ліпили сніговика.»

Незмінні слова, що виражають стан природи, довкілля або фізичний чи психічний стан людини й виступають головним членом безособового речення. Наприклад: треба, можна, холодно, тепло, сумно, видно, шкода, жаль.

Поєднання двох або більше повнозначних слів, пов'язаних за змістом і граматично підрядним зв'язком. Словосполучення лише називає предмет, дію чи ознаку, але не має граматичної основи й інтонації завершеності (наприклад: весняний дощ, читати книжку, дуже швидко).

Це залежне слово (додаток або обставина), яке одночасно стосується двох або більше однорідних членів речення. Наприклад, у реченні «читати й переказувати текст» слово «текст» є спільним залежним членом для однорідних присудків «читати» й «переказувати». Спільний залежний член можливий лише тоді, коли всі однорідні члени мають однакове керування.

Речення, що виражає наказ, прохання, пораду, заклик або заборону. Спонукає співрозмовника до дії. Наприклад: «Передай, будь ласка, зошит.»

Фразеологізм, що містить порівняльний сполучник, але втратив пряме порівняльне значення й сприймається як єдине ціле. Такі вирази (як з гуся вода, як сніг на голову, як кіт наплакав) не відокремлюють комами.

Слово іншої частини мови (прикметник, дієприкметник, числівник, займенник), ужите в значенні іменника. Відповідає на питання хто? або що?, не має при собі означуваного іменника. Наприклад: Черговий доповів (черговий — субстантивований прикметник).

Граматичний зв'язок між рівноправними словами або частинами речення, які не залежать одна від одної. Засоби сурядного зв'язку — інтонація переліку й сурядні сполучники (і, а, але, та, або, чи). Сурядний зв'язок утворює однорідні члени речення або частини складносурядного речення.

Розділовий знак у вигляді довгої горизонтальної риски (—), який вживають між підметом і присудком на місці нульової зв'язки, а також у неповних реченнях, при узагальнювальних словах, у прямій мові тощо.

Односкладне речення, у якому дія стосується будь-якої особи, має узагальнене значення; найчастіше трапляється в прислів'ях, приказках, афоризмах; форма дієслова — 2-га особа однини, 3-тя особа множини або наказовий спосіб.

Слово або словосполучення з ширшим значенням, яке об'єднує всі однорідні члени речення, є тим самим членом речення, що й вони, і відповідає на те саме питання. Наприклад: усе, всі, скрізь, ніде, квіти, птахи, приладдя.

Означення, яке стоїть у тому самому роді, числі й відмінку, що й означуване слово. Виражається прикметником, дієприкметником, займенником або порядковим числівником: зелений гай, прочитана книжка, наш клас, третій ряд.

Вибір форми присудка не за граматичною формою підмета, а за реальною кількістю осіб або предметів, яку він позначає. Наприклад, при числівниках п'ять і більше можлива однина (кількість як ціле) або множина (активна дія кожного).

Граматичний зв'язок, за яким присудок набуває тих самих граматичних категорій (числа, особи, роду), що й підмет: у теперішньому й майбутньому часі — число й особа, у минулому часі й умовному способі — число й рід.

Обставина місця або часу, що конкретизує попередню обставину: Внизу, під горою, текла річка (де? — внизу; де саме? — під горою). Виділяється комами, тире або дужками.

Член речення, який звужує, конкретизує значення попереднього однойменного члена речення, відповідаючи на те саме питання з відтінком «а саме?», «де саме?», «коли саме?». Найчастіше уточнюються обставини місця й часу.