«Мартин Боруля»: жанр (комедія з трагічним підтекстом) і проблематика

Іван Карпенко-Карий позначив жанр своєї п'єси як «комедія в 5 діях». Це авторське визначення — найнадійніша підказка для тесту. Однак у п'єсі так багато гіркого й болючого, що дослідники говорять про трагічний підтекст і навіть про риси трагікомедії. Розберімося, звідки береться сміх, а звідки — сльози.

Чому це комедія?

Комічне в «Мартині Борулі» має кілька джерел.

• Смішні ситуації. Наймит Омелько, якого Мартин вирядив фурманом везти Степана до міста, повертається босий: у нього вкрали і коней, і чоботи, і кобеняк. Мартин примушує родину називати себе «папінька», а дружину — «мамінька», учить Марисю лежати в ліжку «по-панськи» (тобто нічого не робити). Сватання Націєвського — суцільний фарс: дрібний чиновник поводиться так, ніби робить Мартинові велику честь. А суперечка про те, кого кликати кумами до ще ненародженого онука, доводить абсурдність Мартинових «дворянських» амбіцій до смішного.

• Мовний комізм. Повірений Трандалєв і «жених» Націєвський говорять канцелярсько-бюрократичною мішаниною: «протокол», «апеляція», «резолюція», «цивільний порядок». Їхня мова — пародія на тогочасне діловодство, яка викликає сміх у глядача.

• Щасливий фінал. Мартин благословляє Марисю й Миколу на шлюб. Це класична комедійна розв'язка: закохані можуть побратися, попри перешкоди.

Трагічний підтекст

Попри комедійну форму, Мартин Боруля — глибоко нещасна людина. Він п'ять років судиться за дворянство, витрачає всі заощадження («П'ять літ діло йшло»), втрачає здоров'я, дружбу з сусідами й повагу родини. Кульмінація трагічного — сцена, де Мартин палить усі папери й ридає: «Нещасний хлоп Мартин Боруля!» Тут сміх завмирає: глядач бачить людину, яка зріклася самої себе, а тепер змушена визнати поразку.

Саме тому, що сміх поєднано зі співчуттям, літературознавці вбачають у п'єсі риси трагікомедії. Але запам'ятай: у завданні на авторське визначення жанру правильна відповідь — «комедія». Трагікомедію згадують лише як риси, а не як авторський жанр.

Реалістична комедія характерів і звичаїв

«Мартин Боруля» — не просто комедія положень. Смішне тут постає з характеру героя й соціальних обставин: чиншової шляхти, дворянських зібрань, судової системи Російської імперії. Мартин смішний не тому, що він дурний, а тому, що він щиро вірить: грамота на дворянство зробить його кращим. Це ріднить п'єсу з «Міщанином-шляхтичем» Мольєра — там теж герой хоче стати тим, ким не є, і через це потрапляє в комічні ситуації.

У демоваріанті НМТ-2026 (завдання 26) «Мартин Боруля» й «Мина Мазайло» постають як твори одного жанру — комедії. Це ще один привід твердо запам'ятати: авторське «комедія» — твій ключ до правильного вибору.

У «Мартині Борулі» переплетено кілька конфліктних ліній. Головний із них — родинно-побутовий і соціальний водночас: Мартинова «дворянська» мрія суперечить здоровому глуздові його родини. Палажка, Марися, Степан і Гервасій хочуть жити «по-старосвітськи», а Мартин ладен зруйнувати все, аби довести своє дворянство.

Головний конфлікт: мрія vs реальність

Мартин Боруля — чиншовий шляхтич, який п'ять років судиться за визнання дворянства. Він вірить, що «папір» зробить його паном. Але родина не поділяє його захоплення: Палажка нарікає на витрати, Марися не хоче вчитися «панських» манер, Степан і Гервасій глузують із Мартинових витівок. У цьому конфлікті проступає й лінія батьків і дітей: Марися кохає простого Миколу, а батько шукає для неї «чиновного» зятя — Націєвського.

Зовнішній конфлікт: позови з Красовським

Паралельно з «дворянською» справою Мартин судиться з поміщиком Красовським. Ця лінія показує, як судова машина Російської імперії руйнує господарство: позови, апеляції, економ забирає худобу, надходить наказ з'їхати з орендованої землі. Мартин витрачає останні гроші на повірених, а Трандалєв — спритний ділок — веде справи обох сторін, заробляючи на чужому горі.

Проблематика п'єси

• Прагнення вищого стану як самоціль. Мартин хоче бути дворянином не тому, що це дасть йому змогу робити добро, а тому, що «пан» — це престижно. Він соромиться свого селянського походження й хоче від нього відірватися.

• Бюрократія й судова тяганина. Трандалєв — уособлення бездушної бюрократичної машини. Він однаково «працює» і для Мартина, і для Красовського, бо йому байдуже, хто правий, — аби платили.

• Зневага до праці хлібороба. Мартин повторює: «краще пан, ніж хам». Він уважає, що фізична праця принижує, а справжня людина має «нічого не робити» — лежати в ліжку «по-панськи».

• Зневага до рідної мови й роду. Мартин забороняє Марисі казати «мамо, тато» — тепер треба «мамінька, папінька». Він відвертається від звичного селянського способу життя, мови й звичаїв свого роду.

• Хибні цінності й прозріння. Фінал п'єси — момент істини: спаливши папери, Мартин визнає, що був сліпий. Він повертається до родини, до праці, до себе.

Ідея твору

Карпенко-Карий стверджує: людина цінна не грамотою й гербом, а працею, розумом і вірністю своєму. У фіналі Палажка радіє: «Тепер будемо жить по-старосвітськи», — і це означає повернення до справжніх цінностей. А Мартин просить називати його «татко» й наказує вчити дітей, «щоб мої онуки були дворянами», — тобто надію він покладає на освіту, а не на папір.

На НМТ можуть трапитися завдання, де «Мартина Борулю» зіставляють із «Миною Мазайлом» Миколи Куліша. Обидві п'єси — комедії, і обидві — про людину, яка зрікається свого роду заради вищого статусу. Але не плутай їх: герої прагнуть різного, і твори належать до різних літературних епох.

«Мартин Боруля» (Іван Карпенко-Карий, 1886)

Мартин — чиншовий шляхтич XIX століття. Він уже вважає себе дворянином, але мусить юридично це довести. Перешкода — одна літера в прізвищі: у старих документах записано «Беруля», у нових — «Боруля»; через цю писарську помилку Сенат відмовив у затвердженні дворянства. Фінал: Мартин палить усі папери, визнає поразку й повертається до господарства.

«Мина Мазайло» (Микола Куліш, 1929)

Мина — харківський службовець 1920-х років. Він хоче змінити «мужицьке» прізвище Мазайло на щось «культурніше» — Мазенін, і для цього зрікається української мови, переходить на російську. Детально цю п'єсу розбирають у курсі літератури 1920–1930-х років.

Спільне й відмінне

Спільне: обидві п'єси — комедії про людину, яка заради вищого статусу зрікається свого роду, мови й звичаїв. Відмінне: Боруля прагне дворянства, Мазайло — зміни прізвища; перша п'єса реалістична, друга — гостро сатирична.

Іван Карпенко-Карий — це псевдонім, під яким Іван Карпович Тобілевич (1845–1907) увійшов в історію української літератури й театру. Народився він в Арсенівці на Херсонщині. Псевдонім складено з імені батька (Карпо) і прізвища Гната Карого — героя драми Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Це не випадково: Тобілевич свідомо обирав ім'я, яке пов'язувало його з українською літературною традицією.

Драматург і актор театру корифеїв

Карпенко-Карий був не лише драматургом, а й актором. Він належав до плеяди корифеїв українського театру — діячів, які в другій половині XIX століття створили професійний український театр. Разом із ним працювали Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Марія Заньковецька. Його брати — Микола Садовський і Панас Саксаганський — також були видатними акторами, а сестра Марія Садовська-Барілотті — співачкою й акторкою. Ціла родина Тобілевичів стала символом українського театрального мистецтва.

Життєвий шлях і творчість

1884 року за політичну неблагонадійність Карпенка-Карого заслали до Новочеркаська. Саме там, в умовах заслання, він написав 1886 року «Мартина Борулю». Це не єдина його п'єса: перу Карпенка-Карого належать також «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Безталанна» та інші. Усі вони — реалістичні драми й комедії, що викривають соціальні вади.

Маркери для НМТ

У завданнях на «логічні пари» типу «митець ↔ висловлювання» шукай такі маркери, що вказують на Карпенка-Карого:

• «драматург і водночас актор»

• «корифей українського театру»

• «родина Тобілевичів» (Садовський, Саксаганський)

• «сатира на прагнення вийти в пани»

Розгляньмо чотири типові завдання, які можуть трапитися на НМТ. Кожне розв'яжемо крок за кроком.

Приклад 1. Авторське визначення жанру

Завдання: Автор визначив жанр «Мартина Борулі» як…

• А комедію

• Б драму-феєрію

• В трагедію

• Г оперу

• Д водевіль

Розв'язання: Іван Карпенко-Карий на титулі п'єси написав: «Комедія в 5 діях». Це авторське визначення — найнадійніше джерело. Трагікомедію згадують лише як риси, а не як авторський жанр. Драма-феєрія — це «Лісова пісня» Лесі Українки. Опера — не драматичний жанр. Водевіль — легка комедія з піснями й танцями, але не авторське визначення Борулі.

Відповідь: А (комедія).

Приклад 2. Логічні пари «твір ↔ жанр»

Завдання: Установіть відповідність між твором і його жанром.

1 «Мартин Боруля»

2 «Лісова пісня»

3 «Наталка Полтавка»

4 «Кайдашева сім'я»

А комедія

Б драма-феєрія

В «опера малоросійська» (соціально-побутова драма)

Г соціально-побутова повість

Д історичний роман (зайве)

Розв'язання: «Мартин Боруля» — комедія (авторське визначення). «Лісова пісня» — драма-феєрія. «Наталка Полтавка» — «опера малоросійська» (так Іван Котляревський позначив жанр). «Кайдашева сім'я» — соціально-побутова повість. Історичний роман — зайве.

Відповідь: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Приклад 3. Проблема зневаги до рідної мови

Завдання: Проблему зневаги до рідної мови в «Мартині Борулі» розкриває епізод, де…

• А Трандалєв веде справи обох сторін

• Б економ забирає волів

• В Мартин забороняє Марисі казати «мамо, тато»

• Г Омелько повертається без коней

• Д Гервасій сватає Марисю

Розв'язання: Проблема зневаги до рідної мови найяскравіше виражена в епізоді, де Мартин примушує родину вживати «панські» слова: «мамінька», «папінька» замість «мамо, тато». Це свідоме зрікання рідної мови. Інші варіанти стосуються інших проблем: Трандалєв — бюрократії, економ — судової тяганини, Омелько — комічних ситуацій, Гервасій — конфлікту батьків і дітей.

Відповідь: В.

Приклад 4. Справжнє прізвище письменника

Завдання: Справжнє прізвище Івана Карпенка-Карого — …

• А Тобілевич

• Б Рудченко

• В Левицький

• Г Кандиба

• Д Косач

Розв'язання: Іван Карпович Тобілевич — справжнє ім'я драматурга. Рудченко — справжнє прізвище Панаса Мирного. Левицький — справжнє прізвище Івана Нечуя-Левицького. Кандиба — справжнє прізвище Олександра Олеся (автора поезій «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..»). Косач — справжнє прізвище Лесі Українки.

Відповідь: А (Тобілевич).

• Обирати «трагікомедію» в завданні на авторське визначення жанру. Автор назвав п'єсу комедією — на запитання про авторське визначення жанру це єдина правильна відповідь; уважно читай, про що саме питають. Трагікомедію згадують лише як риси, а не як авторський жанр.

• Плутати Борулю з Мазайлом. Боруля добивається юридичного визнання дворянства, Мазайло хоче змінити «мужицьке» прізвище. Не плутай: дворянство ≠ зміна прізвища.

• Вважати, що п'єса висміює лише Мартина. Під ударом сатири — вся тогочасна бюрократія, суди, повірені-ділки на кшталт Трандалєва, дворянські зібрання. Мартин — жертва системи, а не лише об'єкт глузування.

• Вважати Карпенка-Карого лише драматургом. Він був і актором, одним із корифеїв українського театру. У завданнях на «митець ↔ висловлювання» шукай маркер «драматург і актор».

• Плутати псевдоніми письменників. Карпенко-Карий — Тобілевич; Панас Мирний — Рудченко; Нечуй-Левицький — Левицький; Леся Українка — Косач. Запам'ятай ці пари.

Програма НМТ з української літератури передбачає в темі 3.6 уміння визначати конфлікт і жанр твору (трагікомедія, комедія), а також знати роль митця в театрі. Поняття 0.4 охоплює комедію й трагікомедію як літературознавчі терміни.

Формат завдань

У демоваріанті НМТ-2026 завдання 26 — це «логічні пари» на співвіднесення творів одного жанру. Серед творів фігурують «Мартин Боруля» (тема 3.6) і «Мина Мазайло» (тема 4.14). За кожну правильно встановлену пару нараховують 1 бал, максимум — 4 бали.

Завдання 30 демоваріанта — «митець ↔ висловлювання про нього» (1 бал за пару). Один із митців — Іван Карпенко-Карий. Висловлювання про нього може містити такі маркери, як «драматург і актор», «театр корифеїв», «родина Тобілевичів».

Стратегія виконання

• У завданні на жанр завжди спирайся на авторське визначення. Карпенко-Карий назвав «Мартина Борулю» комедією — це надійна відповідь.

• У висловлюванні про митця шукай ключові маркери: «драматург і актор», «театр корифеїв», «сатира на прагнення вийти в пани» — вони вказують на Карпенка-Карого.

• Якщо в завданні є «Мартин Боруля» й «Мина Мазайло» — згадай, що обидві п'єси комедії, але герої прагнуть різного (дворянство vs зміна прізвища).

• Жанр «Мартина Борулі» — комедія (авторське визначення) з трагічним підтекстом, тому дослідники говорять і про риси трагікомедії.

• Головний конфлікт: дворянська мрія Мартина протиставляється здоровому глуздові родини; зовнішній — позови з поміщиком Красовським.

• Проблеми п'єси: погоня за вищим станом, бюрократія й судова тяганина, зневага до селянської праці, рідної мови й власного роду.

• «Мартин Боруля» і «Мина Мазайло» — обидві комедії, але Боруля прагне дворянства, а Мазайло — зміни прізвища.

• Іван Карпенко-Карий — це Іван Тобілевич, драматург і актор, один із корифеїв українського театру.