Глосарій

Абзац — це частина тексту від одного відступу (червоного рядка) до наступного, яка розкриває одну мікротему. У класичному абзаці виокремлюють зачин, середину (розвиток) і кінцівку, але не кожен абзац має всі три частини.

Той, хто надсилає лист чи повідомлення; відправник.

Той, кому адресовано лист чи повідомлення; отримувач.

Раніше назване слово, словосполучення чи ціле повідомлення, до якого відсилає займенник у наступному реченні. Наприклад, у парі «Бабуся спекла пиріг. Він вийшов пишним.» антецедентом займенника «він» є слово «пиріг».

Доказ або пояснення, яке підтверджує тезу в роздумі; другий елемент будови «теза — аргументи — висновок». Аргументи часто вводять словами по-перше, по-друге, бо, тому що.

Сім критеріїв якісного мовлення: змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність. Порушення кожного з них відповідає певному типу помилки.

Граматична помилка — це порушення норм творення або вживання граматичних форм (відмінків, ступенів порівняння) чи синтаксичного зв'язку (керування, узгодження). Від лексичної помилки відрізняється тим, що стосується форми слова, а не його вибору, наприклад «згідно наказу» (треба «згідно з наказом»).

Обмін репліками двох співрозмовників. Якщо репліки об'єднані темою й метою, діалогічне мовлення є текстом.

Естетична функція — це основна функція художнього стилю, яка полягає в тому, щоб впливати на читача через художні образи, викликати емоції й передавати авторське світобачення.

Різновид тексту в межах певного стилю, що має усталені ознаки: композицію, мету й мовні засоби. Наприклад, жанри наукового стилю — монографія, стаття, підручник; офіційно-ділового — наказ, заява, протокол; публіцистичного — репортаж, стаття, інтерв'ю.

Стисла назва тексту, яка дає читачеві перше уявлення про зміст. Може відображати тему (заголовок-тема, наприклад «Лелеки») або основну думку (заголовок-думка, наприклад «Бережімо лелечі гнізда»). Вдалий заголовок охоплює весь текст, не звужує і не розширює змісту та не суперечить авторській позиції.

Використання займенника (особового, вказівного, присвійного) або займенникового прислівника в наступному реченні для відсилання до раніше названого предмета, особи чи повідомлення. Наприклад: «Микола прочитав книгу. Вона йому дуже сподобалася.»

Конкретні мовні одиниці, які забезпечують смислову єдність тексту: лексичні повтори, синоніми, займенники, сполучники, вставні слова та займенникові прислівники. Вони відсилають читача до раніше сказаного або виражають логічні відношення між реченнями.

Зачин — це ключове речення на початку абзацу, яке вводить мікротему й одразу дає зрозуміти, про що йтиметься далі. Зачин є першою частиною будови абзацу.

Змістова й мовна пов'язаність частин тексту. Речення можуть продовжувати попередню думку (ланцюговий зв'язок) або паралельно розкривати спільну тему (паралельний зв'язок).

Здатність тексту повідомляти нову інформацію (факти, думки, почуття). Кожне речення додає щось до змісту; повтори без нового змісту знижують інформативність.

Слово чи зворот, властивий офіційно-діловому стилеві, перенесений у текст іншого стилю (художній, розмовний, публіцистичний), де він звучить штучно й громіздко. Наприклад: «здійснити прогулянку» замість «прогулятися».

Кінцівка — це завершальна частина абзацу або тексту. В абзаці кінцівка містить висновок або перехід до наступного абзацу. У тексті кінцівка (висновок) підсумовує сказане й часто містить основну думку чи оцінку автора.

Слова, які повторюються в тексті або замінюються синонімами й вказують на тему. Наприклад, у тексті про лелек ключовими словами будуть «лелека», «птах», «білокрилий мандрівник», «гніздо». За ключовими словами можна визначити тему тексту та її межі.

Книжні стилі — це науковий, офіційно-діловий і публіцистичний стилі, які протиставляють розмовному. Вони переважно писемні, підготовлені й суворо нормовані, на відміну від усного, спонтанного й невимушеного розмовного стилю.

Композиція тексту — це його будова, послідовність частин. Традиційно виокремлюють три композиційні частини: зачин (вступ), основна частина (розкриває мікротеми) та кінцівка (висновок).

Ознака тексту, яка означає, що текст створено з певною метою для певного адресата, він є завершеним повідомленням у мовленнєвій ситуації.

Ланцюговий (послідовний) зв'язок — спосіб поєднання речень, за якого кожне наступне речення підхоплює слово або думку з попереднього через лексичний повтор, займенник, синонім або спільнокореневе слово. Речення зчеплені, як ланки ланцюга; перестановка речень руйнує зв'язність.

Лексична помилка — це неправильний вибір слова в реченні або словосполученні, коли слово вжито в невластивому значенні, порушено сполучуваність або стильову доречність. Типи: змішування паронімів, плеоназм, тавтологія, кальки, порушення сполучуваності, недоречність стилю.

Повторення того самого слова (або його граматичної форми) в наступному реченні для забезпечення зв'язності тексту. Наприклад: «Біля хати росла калина. Калину посадив ще прадід.»

Слово або сполучник, який указує на зв'язок між реченнями й допомагає визначити їхній порядок. Наприклад: спочатку, потім, по-перше, по-друге, отже, тому, але, проте, через це.

Мікротема — це частина загальної теми тексту, що розкриває один її аспект. Зазвичай мікротему розкриває один абзац, але велику мікротему можуть розкривати кілька абзаців. Мікротеми, подані в порядку тексту, становлять його план.

Стандартний зворот, стійке словосполучення, яке регулярно відтворюють у типових ситуаціях ділового мовлення. Приклади: «прошу надати», «відповідно до», «доводимо до вашого відома». Кліше забезпечують точність і стандартизацію офіційно-ділового стилю.

Вислів, який від частого вживання втратив виразність і перетворився на стерту формулу. Наприклад: «зелений друг» (про ліс), «чорне золото» (про вугілля), «відіграє важливу роль».

Книжний стиль української мови, що обслуговує сферу науки, освіти й техніки. Мета — повідомити, пояснити й обґрунтувати наукові знання. Характерні риси: точність, логічність, об'єктивність, терміни, визначення (X — це Y), пасивні конструкції (встановлено, розглядається), авторське «ми», складнопідрядні речення з причиново-наслідковими зв'язками.

Тип мовлення, який зображує предмет, місце, людину, тварину чи стан природи через одночасні ознаки; відповідає на питання «Який? Яка? Яке?». Типові мовні засоби: прикметники, однорідні члени, називні речення, дієслова недоконаного виду зі значенням стану.

Порушення норм правопису (орфографії) в письмовому тексті: неправильне написання слова, пропуск або зайва буква, неправильне вживання дефіса чи апострофа, помилка у великій букві тощо.

Головне, що автор хоче сказати про тему: висновок, оцінка, заклик, порада. Відповідає на питання «Що автор стверджує? Для чого написано текст?». Зазвичай формулюється реченням, бо містить твердження; вирішальне значення має зміст, а не граматична форма. Може бути виражена прямо (окремим реченням, часто на початку або в кінці тексту) або приховано (тоді її виводять з усіх мікротем).

Книжний стиль української мови, що обслуговує сферу державного управління, права й ділової діяльності. Мета — регулювати офіційні стосунки, фіксувати факти, наказувати. Характерні риси: стандартні кліше (відповідно до, на підставі, прошу надати), точність, відсутність емоційності, реквізити документа.

Паралельний зв'язок — спосіб поєднання речень, за якого речення не залежать одне від одного, а рівноправно розкривають спільну тему, яку часто вводить перше речення-зачин. Ознаки: подібна будова речень, однотипний початок (анафора), співвіднесеність із темою, а не одне з одним.

План тексту — це перелік мікротем у тому порядку, у якому вони розташовані в тексті. План буває простим (лише пункти) і складним (пункти й підпункти). Пункти плану формулюють однотипно: називними реченнями, питаннями або цитатами.

Порядок, у якому речення утворюють зв'язний текст. У завданні 21 НМТ треба відновити правильну послідовність із п'яти перемішаних речень, обравши один із п'яти запропонованих варіантів.

Книжний стиль української мови, що обслуговує сферу суспільно-політичного життя та засобів масової інформації. Мета — поінформувати про актуальні події та вплинути на читача, переконати, сформувати суспільну думку. Характерні риси: суспільно-політична лексика, оцінні слова, риторичні запитання, заклики, звертання до читача.

Пропущений або зайвий розділовий знак: кома при звертанні, вставній конструкції, відокремленні чи між частинами складного речення, а також неправильне тире, двокрапка тощо.

Виправлення в тексті орфографічних, лексичних, граматичних і пунктуаційних помилок із дотриманням мовних норм і вимог до мовлення.

Обов'язковий елемент оформлення офіційного документа, визначений стандартом. Приклади реквізитів: адресат, назва виду документа, текст, дата, підпис, номер, місце складання. Набір реквізитів залежить від виду документа.

Перше речення тексту, яке вводить тему й не потребує попереднього повідомлення. Зазвичай містить повну назву предмета, загальне твердження або вихідну подію. Наявність займенника чи сполучника на початку не завжди забороняє реченню бути зачином — треба перевіряти контекст.

Останнє речення тексту, яке завершує думку. Його видають висновкові слова (отже, тож, таким чином), оцінка, заклик або в розповіді — останній етап подій (нарешті, тепер).

Стилістична фігура, питальне речення, що не потребує відповіді, а виражає емоційне ставлення автора, привертає увагу читача чи спонукає до роздумів. Характерне для публіцистичного стилю. Приклад: «Невже ми байдуже дивитимемося на це?»

Тип мовлення, який передає міркування про причини, наслідки, властивості явищ; відповідає на питання «Чому? Навіщо? Що з цього випливає?». Має будову: теза — аргументи — висновок.

Розмовний стиль — це стиль побутового спілкування, основна мета якого — обмін думками, враженнями й почуттями. Його ознаки: невимушеність, емоційність, розмовна лексика, неповні речення, звертання, частки й вигуки.

Тип мовлення, у якому повідомляють про дії й події в їхній часовій послідовності; відповідає на питання «Що сталося?». Типові мовні засоби: дієслова доконаного виду минулого часу, слова часу (спочатку, потім, раптом, нарешті).

Вживання в наступному реченні синоніма (зокрема родового слова або контекстуального синоніма) до слова з попереднього речення. Синонім не повторює слово, але називає той самий предмет, зберігаючи зв'язність. Наприклад: лелека → білокрилий птах, Шевченко → поет.

Синтаксичний паралелізм — однакова або подібна будова кількох речень у тексті: однаковий порядок слів, однотипні форми присудків, повтор початкових слів. Є характерною ознакою паралельного зв'язку речень.

Слово або словосполучення, що пов'язує речення з попереднім контекстом, указуючи на раніше названий предмет, ознаку, дію чи ціле повідомлення. До слів-відсилань належать займенники, займенникові прислівники, сполучники на початку речення, вставні слова, а також лексичні повтори й синоніми.

Спосіб зв'язку речень — це тип відношень між реченнями в тексті, який визначає, як кожне наступне речення пов'язане з попереднім або з темою. Розрізняють два основні способи: ланцюговий (послідовний) і паралельний.

Навмисне використання автором слів і зворотів, невластивих основному стилеві твору, для створення мовного портрета персонажа, передавання колориту середовища або сатиричного ефекту. Стилізація не є стилістичною помилкою.

Вимога до мовлення, за якою мовні засоби (слова, звороти, граматичні конструкції) мають відповідати стилеві тексту, меті висловлювання, ситуації спілкування й адресатові.

Уживання мовного засобу, який сам собою є нормативним (не порушує граматичних чи лексичних норм), але суперечить стилеві тексту, тобто слово чи конструкція «прийшли» з іншого стилю.

Додатковий відтінок значення слова, який указує, у якому стилі це слово природне. Розрізняють нейтральне (міжстильове), книжне (наукове, офіційно-ділове, поетичне) та розмовне забарвлення.

Стиль мовлення — це різновид літературної мови, який обслуговує певну сферу спілкування, має свою мету (функцію) і добирає для неї типові слова, форми й конструкції. Програма НМТ називає п'ять стилів: розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний.

Сфера спілкування — це галузь людської діяльності, яку обслуговує певний стиль мовлення: побут, наука й освіта, державне управління й право, суспільне життя й медіа, художня література.

Твердження, яке треба довести або спростувати в роздумі; перший елемент будови «теза — аргументи — висновок».

Група речень, об'єднаних темою, основною думкою й зв'язком між реченнями, розташованих у логічній послідовності. Текст може мати заголовок, але не обов'язково.

Предмет мовлення, те, про що написано текст. Відповідає на питання «Про що текст?». Формулюється стисло — словом, словосполученням або коротким реченням. Тема має охоплювати весь зміст тексту, не бути ширшою або вужчою за нього.

Спосіб викладу змісту тексту, який визначає, як автор подає інформацію: розповідає про події (розповідь), зображує ознаки (опис) або міркує про причини й наслідки (роздум).

Послідовність подій у тексті за часом їхнього перебігу. Характерний для розповіді. Маркери хронології: спочатку, згодом, через рік, нарешті, дати. Проте згадка про давнішу подію може бути спогадом або поясненням, тому календарний порядок не завжди збігається з порядком речень.

Художній стиль — це стиль художньої літератури, основна мета якого — естетичний вплив на читача через художні образи. Його ознаки: образність (епітети, метафори, порівняння, уособлення), емоційність, ритм. Він може вбирати засоби всіх інших стилів.

Поділ тексту на частини: абзаци, мікротеми, композиційні частини (зачин, основна частина, кінцівка). У писемному тексті межу абзацу позначає відступ.