Глосарій

Повтор однакових або подібних приголосних звуків у рядку чи строфі. Наприклад, у рядку «Попелястих, пелехатих» повторюються звуки [п] і [л], що створює враження легкості й пухкості хмар.

Літературний збірник, що об'єднує твори різних авторів, часто навколо певної мистецької програми. Альманах «З-над хмар і з долин» (1903), ініційований Миколою Вороним, став першою маніфестацією українського модернізму.

Стислий натяк на відому історичну подію, літературний твір, міфологічний чи біблійний сюжет. Розрахована на обізнаність читача й збагачує текст додатковими смислами.

Анафора — стилістична фігура, повтор слів або словосполучень на початку кількох рядків чи речень. У вірші «Всякому місту — звичай і права…» анафора створює ритмічний вступ: «Всякому… всяка… всякому… всякеє».

Стилістична фігура, що полягає в різкому протиставленні образів, понять, явищ, характерів або частин тексту для увиразнення думки, підкреслення контрасту. Наприклад: зима ↔ весна, сльози ↔ сміх, своє ↔ чуже.

У гуцульській демонології — ватажок злих сил, наймогутніший темний дух. У повісті «Тіні забутих предків» спузар Микола розповідає легенду: арідник усе, що надумає, робить, а бог мусить у нього «вимудровувати»; саме арідник вигадав ватру.

Повтор однакових або подібних голосних звуків у рядку чи строфі. У «Блакитній Панні» асонанс на [а] в рядках «запашна», «майорить», «довгождана, нездоланна», «Блакитна Панна» створює відчуття простору й світла.

Гуцульська сокирка з довгим топорищем, яку використовували як знаряддя праці та зброю. У повісті барткою вбивають батька Івана, а в бійці на бартках Юра щадить беззбройного Івана.

Вальс — бальний танець у тридольному розмірі, а також музичний твір у такому ритмі. Софія Дорошенко створила власний вальс, який став символом її душі.

Вогонь на полонині, який спузар пильнує, щоб не згас через усе літо. У повісті «Тіні забутих предків» ватра — символ життя, оберегу й неперервності роду; за легендою, її вигадав арідник.

Зображення думок і переживань персонажа, подане як його мовлення «про себе». У новелі «Модри Камень» фінальний внутрішній монолог розвідника переходить у вдаваний діалог із Терезою.

Міфологічна істота, людина, перетворена на вовка. У «Лісовій пісні» Лісовик обертає Лукаша на вовкулаку як покарання за зраду Мавки.

Лірика, у якій автор висловлює патріотичні почуття, роздуми про долю народу, Батьківщини, рідної мови, суспільні ідеали та громадянську позицію. Приклад: «Любіть Україну!» В. Сосюри.

Історико-етнографічний регіон в Українських Карпатах (частина Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей), де проживають гуцули — етнографічна група українців із самобутньою культурою, звичаями та говіркою.

Поєднання язичницьких і християнських вірувань та образів в одному творі або в культурі загалом. У «Слові про похід Ігорів» двовір'я виявляється через згадки язичницьких богів (Дажбог, Стрибог, Велес, Хорс, Троян) поряд із християнськими реаліями (церква Богородиці Пирогощої, «християни», «Амінь»).

Слово або вислів, властиве місцевому говору, яке відрізняється від літературної норми. У «Камінному хресті» Стефаник використовує діалектизми покутської говірки: газда, газдиня, най, коби, ци, аді, банно, туск, дєкую.

Закінчена частина драматичного твору, яка відповідає певному етапу розвитку сюжету. «Лісова пісня» складається з трьох дій, кожна з яких відповідає окремій порі року.

Жанр драматичного твору, у якому реалістичні події поєднуються з фантастичними, казковими елементами, міфологічними персонажами й чудесними перетвореннями. «Лісова пісня» Лесі Українки — класичний зразок драми-феєрії.

Драматична поема — ліро-епічний твір у віршованій формі, який має ознаки драми (діалоги, конфлікт, поділ на дії) і поеми (сюжетність, ліричні відступи). Леся Українка написала драматичні поеми «Одержима», «Кассандра», «Бояриня», «Камінний господар».

Течія модернізму, що прагне передати напружені емоції, суб'єктивні переживання й крик душі через гіперболу, контрастні образи й деформацію реальності. Найяскравіший український зразок — новела Василя Стефаника «Камінний хрест»; риси експресіонізму є й у новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)».

Звільнення від залежності, утвердження рівних прав і свобод, зокрема жіночих. У новелі «Valse melancolique» емансипація виявляється в тому, що героїні самі заробляють, обирають свій шлях і не підкоряються традиційним суспільним нормам.

Вимушене або добровільне переселення людей за межі батьківщини, спричинене політичними, економічними чи ідеологічними причинами. В українській літературі XX століття еміграція породила кілька хвиль письменників, які творили поза межами України — у Празі, Варшаві, Німеччині, США.

Художнє означення, яке підкреслює характерну рису предмета чи явища. У «Пісні про рушник» вжито епітети: «рушник вишиваний», «росяниста доріжка», «зелені луги», «солов'їні гаї».

Культ краси й мистецтва як найвищих цінностей, характерний для модернізму. У новелі виявляється через музику Софії, малярство Ганнусі та постійні розмови про мистецтво («штуку»).

Стан цілковитого забуття й байдужості, у який Мавка йде з Тим, що в скалі сидить, після зради Лукаша. Це не смерть, а тимчасове зникнення зі світу, з якого Мавка повертається, почувши виття вовкулаки-Лукаша.

Художній засіб, заснований на доборі слів з однаковими або подібними звуками (алітерація приголосних, асонанс голосних) для створення звукового образу. У вірші Тичини алітерація шиплячих [ш], [ч] і свистячих [с] імітує шелест липового листя.

Течія модернізму (від фр. impression — враження), що прагне зафіксувати миттєві враження, гру світла й тіні, мінливі барви й звуки, передати суб'єктивний стан героя через внутрішній монолог і психологічний пейзаж.

Італійський музичний термін (intermezzo), що означає невелику п'єсу або антракт між частинами великого твору. У новелі Коцюбинського — перепочинок у житті митця між періодами напруженої праці.

Тематичний різновид лірики, у якому головним змістом є почуття, переживання, інтимні стосунки, кохання ліричного героя. Пейзаж у ній слугує тлом для розкриття внутрішнього світу, а не самоціллю.

Композиційний прийом, за якого перший і останній рядки (або строфи) твору збігаються. У сонеті Рильського рядок «У теплі дні збирання винограду» повторюється на початку й у кінці, підкреслюючи головну думку про радість молодості.

Побудова літературного твору, розташування його частин. У новелі «Модри Камень» композиція включає оповідь-спогад від першої особи та прикінцевий внутрішній монолог.

Зіткнення протилежних інтересів, поглядів або прагнень персонажів, що становить основу розвитку дії в драматичному творі; у «Мартині Борулі» головний конфлікт — між прагненням Мартина Борулі стати дворянином і дійсністю, що робить цю мрію неможливою.

Село на Гуцульщині (нині Верховинський район Івано-Франківської області), де Михайло Коцюбинський побував у 1910 та 1911 роках. Враження від перебування в Криворівні лягли в основу повісті «Тіні забутих предків».

Невеликий прозовий твір, у якому зовнішня подієвість мінімальна, а в центрі — внутрішній світ, переживання й настрій героя; проза наближається до поезії завдяки ліризації оповіді.

Міфологічний персонаж, господар лісу; у «Лісовій пісні» — опікун Мавки, який карає Лукаша за зраду, обертаючи його на вовкулаку.

Лісова істота в українській міфології та літературі; у «Лісовій пісні» Лесі Українки — центральний персонаж, «дочка лісу», що уособлює вічну красу, природу, духовність і мистецтво.

Ситуація граничного напруження, у якій людина опиняється на межі життя і смерті, що оголює її справжню сутність. У «Камінному хресті» прощання з рідною землею перед еміграцією переживається як смерть — Іван прощається з дружиною «на смерть», гостина стає поминками за живими.

Меланхолія — стан задумливої журби, смутку й туги. Назва новели «Valse melancolique» перекладається як «Меланхолійний вальс».

Персонаж, запозичений із народної міфології або створений за її мотивами; у «Лісовій пісні» до міфологічних персонажів належать Мавка, Лісовик, Водяник, Русалка, Перелесник, Потерчата, Русалка Польова, Той, що в скалі сидить, Злидні, Куць, Доля.

Літературний напрям кінця XIX — початку XX століття, що зосереджується на внутрішньому світі людини, психологізмі, естетизмі, оновленні художньої форми. У новелі «Valse melancolique» риси модернізму — увага до настрою, культ краси, образ «нової жінки».

Гуцульський чаклун, знахар, який, за народними віруваннями, може керувати силами природи, лікувати, насилати чари. У повісті мольфар Юра відвертає градову хмару та чарує проти Івана.

Стійкий смисловий елемент твору, тема чи ідея, що повторюється й розвивається. У поезії «Задивляюсь у твої зіниці…» провідні мотиви: синівська любов, історична пам'ять, відповідальність за долю народу.

Неоромантизм — течія модернізму, у центрі якої сильна особистість, що протистоїть обставинам, виявляє волю, бореться за мрію, незважаючи на буденність. У творчості Лесі Українки неоромантизм виявився в мотивах «надії без надії» та конфлікті мрії й реальності.

Модерністський ідеал жінки, яка сама визначає своє життя: освічена, незалежна, творча, здатна заробляти й обирати власний шлях. У новелі його втілюють Софія, Ганнуся й Марта.

Новела — невеликий прозовий твір із гострим, напруженим сюжетом і несподіваною розв'язкою. У новелі «Я (Романтика)» дія стиснута в часі (кілька днів облоги міста), конфлікт гранично загострений, а фінал — постріл сина в матір — вражає несподіваністю й трагізмом.

У гуцульській демонології — лісова красуня, що заманює людей на загибель; ззаду в неї «кривава дірка», крізь яку видно серце й утробу. У повісті «Тіні забутих предків» нявка наприкінці в подобі Марічки веде Івана в гори.

Образ-символ — художній образ, який крім прямого значення має додаткове, переносне, узагальнене значення. У «Майстрі корабля» море символізує свободу й творчість, бриг — культуру нації, якір — надію, а «майстер корабля» — митця-творця.

Стилістична фігура, у якій поєднуються слова з протилежним, несумісним значенням в одному словосполученні (наприклад, «гнів пречистий», «живий труп»). Відрізняється від антитези тим, що протилежні поняття не протиставляються, а зливаються в єдиний образ.

Оповідачка — персонажка, від імені якої ведеться розповідь у художньому творі. У новелі «Valse melancolique» оповідачкою є Марта.

Тематичний різновид лірики, у якому головним предметом зображення є природа, а почуття ліричного героя передаються через опис пейзажу. У вірші Тичини пейзажна лірика поєднана з інтимною: весняна ніч, липа, гаї, солов'ї передають стан закоханості.

Частина художнього твору, у якій розповідається про події, що передують основному сюжету. У «Камінному хресті» передісторія (частина I) описує, як Іван отримав горб і все життя обробляв його.

Вогнистий дух-спокусник в українській міфології; у «Лісовій пісні» — персонаж, закоханий у Мавку, що ревнує її до Лукаша й наприкінці драми обіймає вербу, яка спалахує.

Художній засіб, за якого неживі предмети, явища природи або абстрактні поняття наділяються людськими властивостями (здатністю говорити, чути, бачити, відчувати). У вірші Тичини персоніфіковано липу, старі гаї та «дідугани».

Стилістична фігура, що полягає в навмисному повторенні слова, словосполучення або рядка для підсилення виразності, наголошення на головній думці. У вірші «Ти знаєш, що ти — людина?» повторюються слова «єдина», «одні», «Інші», «спішити треба».

Збірка поетичних творів одного автора, об'єднаних за тематикою, часом написання або жанром. Приклади збірок Івана Франка: «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд».

Покликання — внутрішнє прагнення до певної діяльності, життєве призначення людини. Для Софії Дорошенко покликанням була музика, для Ганнусі — малярство.

Діалект української мови, поширений на Покутті (історико-географічний регіон в Івано-Франківській області). Нею розмовляють персонажі «Камінного хреста»: газда, газдиня, най, коби, ци, аді, банно, туск, дєкую.

Історико-географічний регіон у Галичині (сучасна Івано-Франківщина), звідки походив Василь Стефаник. Покутська говірка відчутна в мові персонажів новели «Камінний хрест».

Високогірне пасовище в Карпатах, куди гуцули на літо виганяють худобу. У повісті «Тіні забутих предків» Іван пастушить на полонині, і саме в цей час гине Марічка.

Душі нехрещених дітей в українській міфології; у «Лісовій пісні» живуть у воді й заманюють людей у болото.

Присвята — авторський напис на початку твору, який вказує, кому або чому присвячено твір. У новелі «Я (Романтика)» присвята «Цвітові яблуні» відсилає до однойменної новели Михайла Коцюбинського, де теж зображено роздвоєння людини.

Пролог — вступна частина літературного твору, яка передує основній дії. У новелі «Я (Романтика)» ліричний пролог складається з кількох рядків: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». У ньому з'являються ключові образи «загірної комуни» й Марії.

Реальна особа, яка стала основою для створення літературного персонажа. У «Майстрі корабля» прототипом Сева є Олександр Довженко, а То-Ма-Кі — сам Юрій Яновський.

Вигадане ім'я або прізвище, яке автор використовує замість справжнього для підписування своїх творів. Походить від грецьких слів «псевдос» (несправжній) та «онома» (ім'я).

Спосіб художнього зображення, за якого автор приділяє особливу увагу внутрішньому світу персонажа — його думкам, почуттям, переживанням, сумнівам, самоаналізу, часто використовуючи внутрішні монологи й розповідь «зсередини» свідомості героя.

Психологічна новела — це невеликий прозовий твір, у якому головним є не зовнішня подія, а внутрішній світ персонажа, його переживання, душевні суперечності й психологічні зміни. «Я (Романтика)» Миколи Хвильового — класичний зразок психологічної новели, де сюжет підпорядкований розкриттю роздвоєної свідомості героя.

Зображення природи, яке віддзеркалює внутрішній стан персонажа: його настрій, переживання, зміну почуттів. У «Intermezzo» червневі ниви, сонце й спів птахів передають одужання душі митця.

Риторичне запитання — стилістична фігура, запитання, яке не потребує відповіді, бо вона очевидна або на нього неможливо відповісти. Використовується для привернення уваги й посилення емоційного впливу. Наприклад: «Ти знаєш, що ти — людина?» (Василь Симоненко).

Стилістична фігура — звертання до неживого предмета, явища, відсутньої особи чи абстрактного поняття. Не потребує відповіді, підсилює емоційність і створює урочисту інтонацію. Адресат стоїть у кличному відмінку, часто з вигуком «О». Приклад: «О слово рідне! Орле скутий!..»

Метафора, яка не обмежується одним словом або словосполученням, а розвивається впродовж кількох рядків, строф або всього твору, створюючи цілісний образ. Наприклад: «О слово, кринице жива! / З якої покоління п'ють…» — слово назване криницею, і цей образ розгортається далі.

Художній образ, що має багатозначний зміст і вказує на глибшу ідею. У «Мойсеї» символами є пустеля (випробування, очищення від рабства), обіцяний край (свобода, державність), терен (жертовність пророка), Азазель (зневіра).

Літературна течія кінця XIX — початку XX ст., що проголошує: справжня реальність прихована за світом видимих речей, а поезія має натякати на неї через багатозначні символи, музику й асоціації. У програмі НМТ символізм представлений творчістю Миколи Вороного («Блакитна Панна»).

Гуцульський дерев'яний духовий інструмент завдовжки до 4 метрів, яким сповіщають про важливі події. У повісті «Тіні забутих предків» трембіта сповіщає кінець удалого дня на полонині та звіщає про смерть Івана.

Гуцульський народний духовий музичний інструмент, різновид сопілки. У повісті Іван Палійчук грає на флоярі, передаючи через музику свій внутрішній стан.

У гуцульській демонології — добрий лісовий дух, «веселий», що боронить людей від нявок: ловить їх і роздирає. У повісті «Тіні забутих предків» Іван танцює з чугайстиром і грає щезникову мелодію, щоб затримати його й дати нявці втекти.

У гуцульській демонології — лісовий дух-чорт, що грає на флоярі. У повісті «Тіні забутих предків» малий Іван бачить щезника на камені, чує його мелодію «Нема моїх кіз… Є мої кози…» і запам'ятовує її на все життя.