Глосарій

Анафора — стилістична фігура, повтор слів або словосполучень на початку кількох рядків чи речень. У вірші «Всякому місту — звичай і права…» анафора створює ритмічний вступ: «Всякому… всяка… всякому… всякеє».

Стилістична фігура, що полягає в різкому протиставленні образів, понять, явищ, характерів або частин тексту для увиразнення думки, підкреслення контрасту. Наприклад: зима ↔ весна, сльози ↔ сміх, своє ↔ чуже.

Художній прийом — натяк на античний міф, історичну подію чи персонажа. У сонеті Рильського алюзією є згадка Кіпріди (Афродіти), що відсилає читача до грецької міфології й створює «античний» колорит.

Історичний некрополь у Києві на схилах Дніпра, названий за іменем київського князя Аскольда, якого підступно вбили в 882 році. У березні 1918 року тут перепоховали загиблих під Крутами юнаків; ця локація є ключовим образом поезії Тичини «Пам'яті тридцяти».

Художній прийом — натяк на відомий біблійний сюжет або образ. У поезії «Пам'яті тридцяти» Тичина використовує біблійні алюзії на Каїна (братовбивця) і Новий Заповіт (християнське вчення про мучеництво).

Бій 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути на Чернігівщині, у якому кілька сотень українських юнкерів, студентів і гімназистів затримали наступ багатотисячного більшовицького війська на Київ. Після бою 27 полонених юнаків розстріляли, а 19 березня 1918 року їх урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Двощоглове вітрильне судно з прямими вітрилами. У романі «Майстер корабля» будують бриг «Онтон» (мовою острова Ява — «Щастя») для зйомок фільму Сева.

Похилий носовий брус вітрильника, що виступає вперед. Під бушпритом у романі встановлюють різьблену фігуру «майстер корабля», яка має «бачити, куди кораблю плисти».

«Вільна академія пролетарської літератури» — літературне угруповання, що діяло в Харкові з кінця 1925 р. до 28 січня 1928 р. Ідейний лідер — Микола Хвильовий, президенти — Михайло Яловий, з листопада 1926 р. Микола Куліш. Орієнтувалася на високу майстерність і європейську культуру. Під тиском влади саморозпустилася.

Внутрішній конфлікт — це зіткнення протилежних бажань, цінностей або переконань у свідомості одного персонажа. У новелі «Я (Романтика)» він виявляється як боротьба між фанатичною відданістю «загірній комуні» та синівською любов'ю до матері.

Художній засіб, навмисне перебільшення ознак, розмірів, сили чи почуттів для підсилення враження, героїзації або створення комічного ефекту. Наприклад: «Вся Вкраїна плаче» — перебільшення масштабу горя.

Лірика, у якій автор висловлює патріотичні почуття, роздуми про долю народу, Батьківщини, рідної мови, суспільні ідеали та громадянську позицію. Приклад: «Любіть Україну!» В. Сосюри.

Художній прийом, заснований на перебільшенні, поєднанні реального й фантастичного, потворного й смішного, що створює виразний сатиричний ефект. У комедії «Мина Мазайло» гротескними є сцена «сімейної ради» з голосуванням за прізвище та уроки вимови літери «г».

Добродушний сміх над собою й обставинами; м'яко підсвічує смішні сторони життя, не має на меті знищити об'єкт сміху. Провідний вид комічного в усмішках Остапа Вишні.

Поступова зміна характеру, світогляду, поведінки героя під впливом зовнішніх обставин і внутрішніх чинників. У романі «Місто» еволюція Степана Радченка простежується від сільського юнака, що ненавидить місто, до міського письменника, який «здобув» місто, але втратив душевну цілісність.

Мотиви, пов'язані з питаннями сенсу буття, свободи й відповідальності, самотності людини у світі, вибору, страху перед смертю, співвідношення тілесного й духовного. У «Місті» вони звучать через епіграфи, роздуми Степана та сцену після смерті Зоськи.

Течія модернізму, що прагне передати напружені емоції, суб'єктивні переживання й крик душі через гіперболу, контрастні образи й деформацію реальності. Найяскравіший український зразок — новела Василя Стефаника «Камінний хрест»; риси експресіонізму є й у новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)».

Короткий текст (цитата, прислів'я, афоризм), який автор ставить на початку твору або його частини, щоб указати на головну тему, ідею чи настрій. У «Місті» два епіграфи — із Талмуду та з роману «Таїс» Анатоля Франса.

Художній засіб, заснований на доборі слів з однаковими або подібними звуками (алітерація приголосних, асонанс голосних) для створення звукового образу. У вірші Тичини алітерація шиплячих [ш], [ч] і свистячих [с] імітує шелест липового листя.

Тематичний різновид лірики, у якому головним змістом є почуття, переживання, інтимні стосунки, кохання ліричного героя. Пейзаж у ній слугує тлом для розкриття внутрішнього світу, а не самоціллю.

Вид комічного, за якого справжній зміст протилежний буквальному; прихована насмішка. Автор говорить одне, а має на увазі інше. Приклад: у «Кавказі» Шевченка під «просвітою» приховано поневолення.

Неформальне угруповання п'ятьох поетів-інтелектуалів у Києві 1920-х років: Микола Зеров (лідер), Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім — Юрій Клен). Орієнтувалися на античну й західноєвропейську класику, гасло — «Ad fontes!».

Композиційний прийом, за якого перший і останній рядки (або строфи) твору збігаються. У сонеті Рильського рядок «У теплі дні збирання винограду» повторюється на початку й у кінці, підкреслюючи головну думку про радість молодості.

Кіностудія, кінопідприємство, де виробляють фільми. У романі «Майстер корабля» Одеська кінофабрика ВУФКУ — центральне місце дії, де працюють То-Ма-Кі, Сев та інші герої.

Антична богиня кохання Афродіта, названа за місцем народження — островом Кіпр. У сонеті Рильського «У теплі дні збирання винограду…» дівчина радить юнакові «світити лампаду Кіпріді добрій», тобто щоденно плекати кохання.

Індивідуальний стиль Павла Тичини, що поєднує слово, музику й колір, ґрунтується на «сонячному», радісному світовідчутті й відчутті світу як космічної гармонії. Термін обґрунтував Василь Барка в есеї «Хліборобський Орфей, або кларнетизм» (1961).

Художній прийом, за якого автор використовує кольори для створення зорових образів, передачі настрою або символічного значення. У вірші Антонича «Різдво» кольоропис виявляється в контрасті золотого місяця на тлі білого снігу й нічної темряви.

Народна обрядова пісня, яку виконують на Різдво. Вірш Антонича «Різдво» стилізований під колядку: має короткі рядки, перехресне римування й урочистий настрій, але водночас поєднує християнський сюжет із природно-космічним світовідчуттям.

Драматичний жанр, у якому зображено життєві суперечності в комічному, смішному вигляді; має оптимістичне забарвлення й часто завершується щасливо або іронічно. «Мина Мазайло» — комедія, бо висміює мовне мавпування через гротескні ситуації.

Історико-етнографічний регіон у Карпатах, розташований на території сучасної Польщі та Словаччини. Батьківщина Богдана-Ігоря Антонича, який народився в селі Новиця на Лемківщині. У вірші «Різдво» дія відбувається в лемківському містечку Дуклі.

Ліричний відступ — позасюжетний елемент твору, у якому автор або оповідач висловлює власні почуття, роздуми, оцінки, не пов'язані безпосередньо з розвитком сюжету. У «Майстрі корабля» ліричні відступи присвячені морю, молодості, мистецтву й творчості; в усмішці «Сом» — це опис заплави Осколу з водяними ліліями й дикими качками.

Ліричний герой — образ людини в ліричному творі, чиї думки й почуття виражає автор. У вірші «Всякому місту — звичай і права…» ліричний герой протиставлений натовпові: він не женеться за чинами й багатством, а прагне вмерти з ясним розумом і чистою совістю.

Дискусія про шляхи розвитку української літератури, спричинена статтею Григорія Яковенка (квітень 1925 р.) і відповіддю Миколи Хвильового. Головне питання: «масовізм» («Плуг») чи висока художня культура, орієнтована на Європу (Хвильовий, ВАПЛІТЕ, неокласики). Гасла Хвильового: «Геть від Москви!», «психологічна Європа», «азіатський ренесанс».

Комплекс меншовартості, властивий частині українців, що виявляється в зневазі до всього українського як «мужицького», «провінційного» та в наслідуванні російської мови й культури як «вищих». Куліш висміює малоросійство в образі Мини Мазайла.

Гасло спілки селянських письменників «Плуг»: література має бути масовою, простою, доступною для селян і робітників, а до творчості треба залучати якомога більше початківців. Протиставлялося високій майстерності ВАПЛІТЕ й неокласиків.

Перенесення ознак одного предмета чи явища на інший за подібністю; приховане порівняння без сполучника (як, мов, наче). Наприклад: «слово — криниця», «залізна воля».

Жанровий різновид усмішки Остапа Вишні, де гумор поєднано з ліричними описами природи, мисливських і рибальських пригод. Головна риса — добродушний сміх, гіпербола й любов до природи, а не сатира.

Засіб творення образу персонажа через особливості його мовлення: добір слів, інтонації, діалектизми, суржик, русизми тощо. У комедії Куліша мова кожного героя (суржик Мини, ламана російська тьоті Моті, пуристична українська Мокія) викриває його світоглядну позицію.

Заперечення цінності власної нації, її мови, культури, традицій, прагнення відмовитися від національної ідентичності. У п'єсі Мина Мазайло виявляє національний нігілізм, коли зрікається українського прізвища й мови заради кар'єри.

Течія модернізму 1920-х років, що орієнтується на античну й світову класичну традицію, вирізняється ясністю, гармонією, стриманістю почуттів, інтелектуалізмом і культом досконалої форми; улюблений жанр — сонет.

Новоутворене слово або словосполучення, яке щойно з'явилося в мові або створене автором. У поезії Тичини неологізми — це авторські слова, як-от «самодзвонними», «веснів», «акордились», «злотоцінно», які не фіксуються в загальномовних словниках.

Біблійний образ палаючого куща, який горить і не згорає (Вихід 3:2); у поезії «Любіть Україну!» використаний як алюзія на незнищенність України: «Як та купина, що горить — не згора».

Нова економічна політика (1921–1928) — період часткового відновлення ринкових відносин в УСРР після політики «воєнного комунізму». У романі «Місто» доба непу визначає атмосферу Києва середини 1920-х років: пожвавлення торгівлі, міщанський побут, соціальна мобільність.

Новела — невеликий прозовий твір із гострим, напруженим сюжетом і несподіваною розв'язкою. У новелі «Я (Романтика)» дія стиснута в часі (кілька днів облоги міста), конфлікт гранично загострений, а фінал — постріл сина в матір — вражає несподіваністю й трагізмом.

Односкладне речення, у якому головний член виражений іменником (або займенником) у називному відмінку й стверджує існування предмета чи явища в теперішньому часі. Наприклад: «Вікно. Сніги. Тиша.»

Образ-символ — художній образ, який крім прямого значення має додаткове, переносне, узагальнене значення. У «Майстрі корабля» море символізує свободу й творчість, бриг — культуру нації, якір — надію, а «майстер корабля» — митця-творця.

Оповідач — особа, від імені якої ведеться розповідь у літературному творі. У новелі «Я (Романтика)» оповідач — це «я», голова «чорного трибуналу комуни». Оповідь ведеться від першої особи, ім'я героя не назване, що робить його узагальненим образом людини революції.

Памфлет — це публіцистичний твір сатиричного або полемічного характеру, спрямований проти певної особи, ідеї чи суспільного явища. Микола Хвильовий написав памфлети «Камо грядеши?» (1925), «Думки проти течії» (1926) та «Апологети писаризму» (1926), у яких обстоював самостійний шлях української літератури.

Комічне наслідування твору-зразка, жанру, стилю чи автора з перебільшенням характерних ознак оригіналу, щоб висміяти сам зразок. На відміну від травестії, пародія глузує з оригіналу. «Моя автобіографія» Остапа Вишні — пародія на жанр автобіографії письменника.

Опис природи в літературному творі. В усмішці «Сом» пейзаж річки Оскіл (заплава, очерети, латаття, водяні лілеї, дикі качки) виконує не лише тло, а й самостійну ліричну функцію.

Тематичний різновид лірики, у якому головним предметом зображення є природа, а почуття ліричного героя передаються через опис пейзажу. У вірші Тичини пейзажна лірика поєднана з інтимною: весняна ніч, липа, гаї, солов'ї передають стан закоханості.

Художній засіб, за якого неживі предмети, явища природи або абстрактні поняття наділяються людськими властивостями (здатністю говорити, чути, бачити, відчувати). У вірші Тичини персоніфіковано липу, старі гаї та «дідугани».

Історичний район Києва, розташований біля підніжжя Старокиївської гори, на березі Дніпра. У романі «Місто» на Подолі, у крамаря Гнідого, оселяється Степан Радченко; цей простір символізує міщанське, «низове» місто, яке герой прагне подолати.

Художній засіб, за допомогою якого одне явище або предмет зіставляється з іншим за спільною ознакою; уводиться сполучниками «як», «мов», «немов», «наче»; у вірші «Любіть Україну!»: «як сонце», «як вітер, і трави, і води».

Присвята — авторський напис на початку твору, який вказує, кому або чому присвячено твір. У новелі «Я (Романтика)» присвята «Цвітові яблуні» відсилає до однойменної новели Михайла Коцюбинського, де теж зображено роздвоєння людини.

Пролог — вступна частина літературного твору, яка передує основній дії. У новелі «Я (Романтика)» ліричний пролог складається з кількох рядків: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». У ньому з'являються ключові образи «загірної комуни» й Марії.

Реальна особа, яка стала основою для створення літературного персонажа. У «Майстрі корабля» прототипом Сева є Олександр Довженко, а То-Ма-Кі — сам Юрій Яновський.

Вигадане ім'я або прізвище, яке автор використовує замість справжнього для підписування своїх творів. Походить від грецьких слів «псевдос» (несправжній) та «онома» (ім'я).

Спосіб художнього зображення, за якого автор приділяє особливу увагу внутрішньому світу персонажа — його думкам, почуттям, переживанням, сумнівам, самоаналізу, часто використовуючи внутрішні монологи й розповідь «зсередини» свідомості героя.

Психологічна новела — це невеликий прозовий твір, у якому головним є не зовнішня подія, а внутрішній світ персонажа, його переживання, душевні суперечності й психологічні зміни. «Я (Романтика)» Миколи Хвильового — класичний зразок психологічної новели, де сюжет підпорядкований розкриттю роздвоєної свідомості героя.

Жанр поезії — твір-поминання, написаний на вшанування пам'яті померлих. «Пам'яті тридцяти» є віршем-реквіємом (поетичною епітафією) на честь загиблих під Крутами юнаків.

Авторська вказівка в драматичному творі, яка описує місце дії, зовнішність, поведінку або інтонацію персонажів. У «Мині Мазайлі» ремарки допомагають зрозуміти, як персонажі реагують на мовні ситуації.

Висловлювання персонажа в драматичному творі, звернене до інших дійових осіб або до себе. У комедії «Мина Мазайло» репліки персонажів (наприклад, «Мазайло-Квач!», «ми люди, слава Богу, руські») розкривають їхні мовні позиції.

Ретроспекція — композиційний прийом, коли оповідач повертається в минуле, згадує події, що відбувалися раніше. У «Майстрі корабля» ретроспекція охоплює майже весь текст: сімдесятирічний То-Ма-Кі згадує свою молодість на кінофабриці.

Риторичне запитання — стилістична фігура, запитання, яке не потребує відповіді, бо вона очевидна або на нього неможливо відповісти. Використовується для привернення уваги й посилення емоційного впливу. Наприклад: «Ти знаєш, що ти — людина?» (Василь Симоненко).

Стилістична фігура — звертання до неживого предмета, явища, відсутньої особи чи абстрактного поняття. Не потребує відповіді, підсилює емоційність і створює урочисту інтонацію. Адресат стоїть у кличному відмінку, часто з вигуком «О». Приклад: «О слово рідне! Орле скутий!..»

Роздвоєння особистості — це психологічний стан, за якого свідомість людини розколюється на дві або більше суперечливих частин. У новелі «Я (Романтика)» герой роздвоєний між роллю чекіста й люблячого сина, а члени трибуналу є проекціями його розколотого «я».

Стилістичний прийом, що імітує усне мовлення: звертання до читача, діалоги, вигуки, звуконаслідування. В «Сомі» розмовна інтонація створює ефект невимушеної бесіди оповідача з читачами.

Покоління українських письменників і митців 1920-х – початку 1930-х рр. у Радянській Україні (УСРР, Наддніпрянщина), яке пережило бурхливий розквіт і було знищене сталінським терором: розстріляне, ув'язнене в таборах, доведене до самогубства або змушене замовкнути. Назву закріпила антологія Юрія Лавріненка (Париж, 1959).

Роман-спогад — жанровий різновид роману, у якому оповідь побудована як спогади головного героя про минуле. Характерними ознаками є ретроспекція, поєднання двох часових планів, суб'єктивність оповіді. «Майстер корабля» — модерністський роман-спогад, де старий То-Ма-Кі згадує молодість.

Романтика вітаїзму (від лат. vita — життя) — світогляд і стильова течія в українській літературі 1920-х років, що вирізняється життєлюбним, піднесеним пафосом, культом молодості, енергії, творчості й радісної праці. У «Майстрі корабля» виражена гаслом «Радісна праця — ознака творчості».

Різновид іронії, спрямований на себе; оповідач сміється над власними невдачами, подаючи їх як досягнення. Характерна риса усмішок Остапа Вишні.

Урочище в Карелії біля Медвеж'єгорська, де 27 жовтня – 4 листопада 1937 р. розстріляли 1111 в'язнів першого соловецького етапу. 3 листопада 1937 р. серед них — Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Яловий. Місце розстрілу віднайшли 1997 р.

Сатира — різновид комічного в літературі, що висміює негативні явища дійсності, суспільні вади або людські пристрасті. У вірші Сковороди «Всякому місту — звичай і права…» сатира спрямована на кар'єризм, обман, жадобу й марноту світських розваг; у комедії Куліша «Мина Мазайло» — на малоросійство, кар'єризм, міщанство й великодержавний шовінізм.

Поєднання різних відчуттів в одному образі, наприклад, коли звук «бачать», а колір «чують». У поезії Тичини «О панно Інно…» ліричний герой пам'ятає очі панни (зоровий образ) «як музику, як спів» (слухові відчуття).

Ліричний жанр, вірш із 14 рядків, поділених на два катрени (чотиривірші) й два терцети (тривірші), із чіткою системою римування. Сонетна форма вимагає досконалої майстерності й цінувалася неокласиками.

Різновид роману, у якому автор зображує не лише суспільні процеси й соціальне середовище, а й глибоко проникає у внутрішній світ героя, його психологію, почуття, думки, мотиви вчинків.

Нелітературне мовлення, що виникає внаслідок змішування української та російської мов, з переважанням української граматики й російської лексики. У комедії суржик Мини, Лини й Рини стає засобом сатиричної характеристики персонажів.

Псевдонім оповідача в романі «Майстер корабля», що розшифровується як «Товариш Майстер Кіно» — найвище звання кінематографіста. Прототипом То-Ма-Кі є сам Юрій Яновський.

Політика радянської влади в 1920-х роках, спрямована на розвиток української мови, культури й освіти в УСРР. Стала темою комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» (1928), де головний герой соромиться свого українського прізвища й хоче змінити його на російське.

Роман, у якому місто є не просто тлом, а головним чинником формування характерів, конфліктів і проблематики твору. «Місто» Підмогильного вважають першим українським урбаністичним романом, бо в ньому Київ виступає активною силою, що змінює свідомість героя.

Невеликий гумористичний (іноді сатиричний) прозовий твір, створений Остапом Вишнею; розповідь від першої особи, анекдотична ситуація, розмовна інтонація, сміх без злості.

Фанатизм — це сліпа, беззастережна відданість ідеї, що не припускає сумнівів і виправдовує будь-які засоби для її втілення. У новелі герой виявляє фанатизм, коли вбиває матір, щоб довести послідовність своєї відданості революції.

Фрагментарна композиція — тип будови художнього твору, за якого текст складається з різнорідних, відносно самостійних частин (спогадів, листів, записів, вставних епізодів). У «Майстрі корабля» це 19 розділів різної форми, об'єднаних монтажним принципом.

Літературний псевдонім Освальда Бургардта (1891–1947), поета-неокласика. Єдиний із «грона п'ятірного», хто 1931 р. емігрував до Німеччини. Автор поеми «Прокляті роки».

Латинське гасло Миколи Зерова, що означає «До джерел!». Заклик повернутися до першоджерел європейської культури — античності, Відродження, світової класики. Стало девізом київських неокласиків.

Експериментальний український театр, заснований 1922 року режисером Лесем Курбасом. У «Березолі» 1929 року відбулася прем'єра комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло».

Спілка пролетарських письменників (1923–1925, Харків), засновник Василь Еллан-Блакитний. До неї входили Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Майк Йогансен.

Вислів із сонета Михайла Драй-Хмари «Лебеді» (1928), присвяченого п'ятьом київським неокласикам. «Гроно» — китиця, пучок; «п'ятірне» — п'ятірка нероздільних поетів-однодумців.

«Загірна комуна» — символічний образ ідеального революційного майбутнього в новелі «Я (Романтика)». Вона «загірна», тобто недосяжна, розташована десь за горами, у «дальній безвісті». Герой фанатично вірить у неї й жертвує заради неї найціннішим — матір'ю. У фіналі «тихі озера загірної комуни» горять у далечині.

Українське літературне угруповання, засноване в Києві 1924 року під назвою «Ланка», а 1926 року перейменоване на МАРС («Майстерня революційного слова»). До нього входили Валер'ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Євген Плужник та інші. Орієнтувалося на психологізм і європейську літературну традицію.

Спілка селянських письменників (1922–1932, Харків), керівник Сергій Пилипенко. Гасло «масовізму»: література для широких селянських мас і залучення до неї якомога більшої кількості початківців.

Перша поетична збірка Павла Тичини, видана 1918 року. До неї ввійшли вірші 1911–1918 років, зокрема «Ви знаєте, як липа шелестить…», «О панно Інно…», «Арфами, арфами…», цикл «Пастелі», «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…». Назва символізує сонце, що звучить, як кларнет, — образ божественної гармонії світу.

«Чорний трибунал» — надзвичайний революційний суд (чека) у новелі «Я (Романтика)», який очолює головний герой («я»). Трибунал засідає в реквізованому княжому маєтку й виносить смертні вироки («Розстрілять!»). До його складу входять «я», доктор Тагабат, Андрюша й дегенерат.